Світовид


Неділя, 18.11.2018, 18:04


Приветствую Вас Гість | RSS


Головна | Регистрация | Вход
Меню сайту

Наше опитування
Оцените мой сайт
Всього відповідей: 134

Головна » 2008 » Лютий » 26 » Ще про Свято Колодія
Ще про Свято Колодія
11:05
Свято Колодія, що відбувається в кінці лютого вказує на те, що «Коло діє», тобто наближається до весни, до Великого дня (після весняного рівнодення), коли Сонце переможе темряву. Щоб наблизити цей час, кожна істота має знайти пару. Тому обрядовість Колодія покликана символічно «покарати» порушників звичаю, тих, хто не одружився в попередньому Колі Сварожому і побажати їм знайти пару в наступному Колі (від Колодія до Колодія). Неодруженим парубкам чіпляють до ноги «колодку» (фалічний символ), приспівуючи при цьому жартівливих пісень, які мають примусити замислитись і спонукати до одруження.

"Коло діє, панове, най діє життя", казали українці.

Колодій

Зустрілися весна із зимою. Весна у човнику, зима - на санчатах. І почалося життєве протиборство холоду й тепла, темряви і світла. Лютує зима морозами й заметілями, а весна теплий усміх посилає. Дивляться люди на відзимовий злосупротив та приказують:
- Тріщи, не тріщи - вже минулись Водохрещі.

Яка б темінь не налягала, а світлий день збільшується. До того ж давне знання упевнює:
- Світле сяє в темноті, і їй його не здолати!

Десь там, у синіх небесах, невпинно йде змагання: одне наступає, а друге опирається. Чумацьким шляхом майнула вогняна колісниця. Відірвалося од неї колесо і покотилося, покотилося…
Зимовий дух почав відступати. Тепліє. Задзюркотіла вода. Гомоном веселим розлилася. Заспівали дівчата в оселях білостінних:

Вербовеє колесо, колесо
Попід тини качалось, качалось.
Попід тини качалось, качалось,
За Германа питалось, питалось:
- Куди їдеш, Германе, Германе?
- На ярмарок, мій пане, мій пане…

На тім ярмарку славних дівчат шанують по вдатності. Коли ж на друге коло заходить вербовеє колесо, на велелюднім торговиську виявляють ледарів.
Коло діє - зима відступає. Зібралися хлопці й дівчата на вечорниці. Кружком посідали. Дівчата починають веснянку і називають імена, хто до кого горнеться.

Колесом, колесом
Сонечко вгору іде.
Послухай, Іване,
Де голуб гуле.

Парубок прислухається. Коли ж пісня долинає до душі дівочої, голубка летить до голуба. Бере дівчина мережану хустину і пришпилює її коло серця милого - “чіпляє колодку”. Зближувала хустинка молоді серця, пов'язувала їх. Узорна, сонцесяйна писанка всміхається весняним квітом. Коли ж пісня покличе до любування всіх хлопців і дівчат, відтоді увесь вечір сидять парами.
Розквітали дівчата у співі веснянок. Від того душевного виконання, здавалося, відходила зима. На прощання з нею всі разом їли вареники з сиром, та ще й у маслі обкупані.
І на душі добре, і на губах масно. Як тільки заспівували ось цю пісеньку, то вже був знак: пора розходитися.

На колодку ішла -
Оглядалася.
На колодці була -
Милувалася.
А з колодки ішла -
Цілувалася.

Із подібних нерясних розсипів народної поетики доводиться відтворювати давнє українське свято Колодія. Його відзначали на переході зими до весни, вшановуючи сонце, яке о цій порі піднімається все вище і вище. Ця природна зміна була втілена в міфах, ритуалах, піснях.
Мистецтвознавець Вадим Щербаківський, досліджуючи писанки, відніс їх до атрибутів сонячного культу - того, що зберігся у Калиті, Коляді, Колодії, Великодні, Купайлі.
Перші три свята, як бачимо, мають спільний пракорінь.
У Вишнополі є й така веснянка:

Ой була я на колодці,
Моргала на хлопців:
- Гаю, хлопці, гаю,
Гарні брівоньки маю.
Гарні брівоньки маю,
Я ними хлопців маню…

Сонце-колесо котилося далі небесним обширом. Його підхоплював вогненний кінь. Вони доганяли колісницю. Колесо ставало до своєї осі. Далі в колісницю впрягався кінь і віз її в небесні далі та високості.
Цей відгомін давніх слов'янських вірувань вбачається у залишках ритуальних дійств, які ще пам'ятають у Колодистому. Тут свято справляли як народини, бо “родився Колодій”. Потім він спускався на землю. Котрась із жінок перевдягалася у вусатого козака і в білому свиті “їхала на коні”.

А вже весна, а вже красна,
Із стріх вода капле.
Молодому козаченьку
Мандрівочка пахне.
Помандрував козаченько
У чистеє поле,
За ним біжить дівчинонька:
- Вернися, соколе!

За піснею всі тричі вигукували: “Колодій їде!” Жінки приглядалися до прибульця, жартували:

Я на тебе, Колодію,
Маю всю надію,
А без тебе, Колодію,
Нічого не вдію.

Слов'янські боги, котрі втілювали сонячну силу й енергію, з'являлися в усьому білому і на білому коні, адже світ наш - білий. Саме кінь, за уявленням предків, возив небом сонце. І лосі в народних керамічних іграшках (Наприклад, як ось в свистунцях із Громів на Уманщині) кінь витворюється із сонечками-квіточками по боках. Очевидно, це про нього мовлено у “Влес-книзі”, найдавнішій слов'янський пам'ятці письменності: “Воспоємо славу суражжю (сонячну - В. Мицик). І той комонь злат суражій, що скаче в небесі…”
Під час гостини, де переважали вареники з сиром, сметана, молоко (адже саме в цей час телилися корови, котилися вівці, кози), жінки показували, які писанки розписали. Саме з цієї пори починали їх розмальовувати й уславляти ними сонце-коло. Серед узорів найчастіше траплялися “рожа половинчата”, “рожа косичаста”. В Романівці ці символи сонця називають “зорями”. А ще були поширені писанки з “трилисником”, “ламаним хрестом”. Тут же жінки й обмінювалися писанками, давали їх дітям, для яких це було великою втіхою, знаком того, що невдовзі настане весна.

Ой мала я писанку, та й нема.
Та я свою писанку продала,
Та я свою писанку продала,
На музики грошики збирала.

Писанки розписували всю весну по святах аж до Зеленої неділі. Після гостини жінки за прикметами прикидали, якою буде весна, які надії вона принесе. У щирості, веселості, життєрадісних співанках проходив вечір.

Ой спасибі, Колодію,
Що зібрав до купи.
Гостювались, цілувались,
Аж злипались губи.

Коли ж сонце підніметься так високо, що аж ніби застигне, то все довкруг стане благодатним і зазеленіє.

Кроковеє колесо, колесо
Вище тину стояло, стояло.
Вище тину стояло, стояло,
Много дива бачило, бачило.
Чи бачило колесо, колесо,
Куди милий поїхав, поїхав?
Куди милий поїхав, поїхав -
За ним трава зелена, зелена
Й дібровонька весела, весела.

Люди живуть надією на гарну весну - теплу й квітучу. Цю зміну в природі вони оспівують і возвеличують. Духовне піднесення невдовзі втілять у працю творчу, аби земля буяла красою і достатком.


Переглядів: 1397 | Додав: svitovyd | Рейтинг: 4.0/1 |
Всього комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входа

Календар новин
«  Лютий 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
2526272829

Поиск

Друзі сайту

Статистика


Copyright MyCorp © 2018   Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz