Світовид


Неділя, 18.11.2018, 17:18


Приветствую Вас Гість | RSS


Головна | Регистрация | Вход
Меню сайту

Наше опитування
Оцените мой сайт
Всього відповідей: 134

Головна » 2008 » Червень » 11 » ПРАЩУРОВА ЛЕГЕНДА (Дан Берест)
ПРАЩУРОВА ЛЕГЕНДА (Дан Берест)
17:15
ПРАЩУРОВА   ЛЕГЕНДА

По-за небом, по-за краєм
Високо-високо
Просто темряви літало
Всевидюще Око;
    Над безоднею летіло
    Мороком-імлою,
    Де безмежжя споконвічне
    Попри супокою.
З-перед дня і з-перед світу
Око мандрувало,
Із нізвідки у нікуди
Довгий шлях верстало.
    Зі Старих Світів летіло
    Новий Світ творити,
    Намагалось неозорий
    Морок оглядіти.
Відшукати захотіло
Краю по безкраю,
Аж безмежжя ні початку,
Ні кінця не має.
    Вельми зажурилось Око
    З розпачу-досади,
    Бо в пітьмі неперейденій
    Не знайшло розради.
Як зронило в безнадії
Невтішну сльозину,
Вийшов з неї Сокіл ясний
У досвітню днину;
    Огорнув крилами Око,
    Взявся утішати,
    Золотавим ярим пір'ям
    Морок осявати.
Полиск розітнув безмежжя
Чорне, неозоре,
Так одна сльозина в світі
Подолала горе.
    Перше сяйво променисте
    У пітьмі майнуло,
    Чорний морок споконвічний
    Світом сколихнуло.
І пустив сльозу-росинку
Першоптах на Око
Вмить воно зросло у Вирій – 1
Острів одинокий;
    А із другої сльозини,
    Щойно лиш пролилась,
    Озеро Води Живої
    В Вирії створилось.
З третьої сльози-росинки
Встали квіти-трави –
Першоптаху-Першобогу
Чільне місце вбрали.
    Сокіл сів на Вирій-Острів
    Думу міркувати,
    Як-то бути, як-то мати
    Білий Світ діяти?
Довго-довго думав думу
Сокіл-Род преславний
Та й поклав яйце у трави
По добі прадавній.
    Як день ясний серед ночі
    Свято-диво сталось:
    Першодерево над світом
    В небесах піднялось.
По гіллю його крислатім
Наче зорі сяють,
Яблука життя-безсмертя
Рясно розцвітають.
    Запашні червонобокі
    На красу і вроду –
    Родове святе творіння
    Для життя-народу.
На верхів'я на крислате
Першоптах злітає,
З дерева Життя-Безсмертя
Вирій оглядає.
    І зронив слова правічні,
    Поголосні, кличні:
    "Буде Ірій – Рай небесний
    На віки на вічні.
Звідси буду Світ творити,
А як Світ удію,
Матиму любов-розраду,
Віру і надію".
    І поринув Род у думу,
    Думу несповідну,
    Невимовну, відвічальну,
    Богу принагідну.
Безлік часу промайнуло
В вічності поволі
Поза думою про порух
До життя та волі.
    Думав Сокіл з-перед часу,
    З-перед щастя й суму...
    Двоє лебедів удіяв
    Наскінчу роздуму.
Миловидні, величаві –
Не намилуватись,
Як два сколки різнобарвні –
Не надивуватись.
    Перший лебідь білим білий
    Вигодився ладно,
    Другий лебідь чорним чорний
    Видався завадно.
Попри білого світ світить,
Аж вражає око,
Попри чорного тьмяніє
Чорна заволока.
    Сіли лебеді на воду,
    Стали чепуритись,
    А потому заходились
    Між собою битись.
Бризки врізнобіч летіли,
Аж вода скипає;
Кожен лебідь власним бризком
Простір закидає:
    Чорний мече темінь темну –
    Всесвіт забагнити,
    Білий мече зорі ясні –
    Морок подрібнити.
Бились довго, неугавно
В незліченній мірі,
Та ніхто не візьме гору
В здійнятому вирі.
    Хлюпотіли, бризкотіли,
    Аж піна летіла,
    У тій сварці навіть Богу
    Не добрати діла.
"Ну-мо врешті зупиніться, –
Владно мовив Сокіл. –
Чи для того я творив вас
В Ирії високім?
    Годі вам бешкетувати
    Святою водою,
    Надаю вам Слово й Розум
    В згоду між собою.
Вийдіть з озера і станьте
Навдоколо мене,
Наділю вас і наставлю
На буття завжденне".
    Божа воля Божу силу
    Необорну має,
    Безлад до ладу-поладу
    Владно наставляє.
Вийшли лебеді з озерця
Кожен сам по собі, –
Велетнями враз постали
У людській подобі.
    Красені такі статечні
    Словом не сказати,
    Ані виспівати співом,
    Ані змалювати.
Вдвох постали перед Богом
Свято-древа поруч:
Білий став по праву руку,
Чорний став ліворуч.
    Дав їм Сокіл-Род преславний
    Яблука живильні,
    Щоби стали рівня Богу
    Велети стосильні.
Щойно красені кремезні
Яблука вкусили,
Миттю у собі відчули
Неймовірні сили.
    Стали крем'язі стосилі
    Над те й непоборні,
    Ладні на діяння світлі
    Й на діяння чорні.
І надав їм Род преславний
Настанови слушні:
"Ви тепер Боги обидва
Вічні, невмирущі".
    Велети йому вклонились
    Як Господу Богу,
    Бо ж ніхто не дасть крім Бога
    Неймовірну змогу.
І назвав Господь преславний
Білого стосила
Білобогом на майбутнє,
На довічне діло:
    "Будеш праведне творити,
    Білий Світ тримати
    І у ньому, як володар,
    Володарювати.
Добрими ділами всесвіт
Будеш багатити,
Щоби гнесь не мала змоги
Світ заполонити".
    Врешті й чорному стосилу
    Каже щиро в очі:
    "Будеш зватись Чорнобогом –
    Володарем ночі.
Будеш господарювати
Мороком-пітьмою,
Все, що в темряві утвориш,
Буде за тобою.
    Вам тепер обом у сварзі
    Вічність вікувати,
    Безперервно денно-нічно
    Всесвіт пантрувати.
Кожен пазити повинен
Лише свою частку,
В тому матимете силу
Надто й Божу ласку".
    І сказав обом надалі
    Слово справедливе –
    Напуття на Праве діло
    І на діло Криве:
"Ви – Добро і Зло віднині,
Ви – Краса і Погань,
Бо ви є Життя в цім світі
І його залога.
    Тако й ті, що прийдуть згодом,
    Вашу суть пізнають,
    Бо без єдності цієї
    Істини не взнають.
Безо Зла й Добро не взнати
Як би не старатись,
Та й без Погані Красою
Не намилуватись.
    У єднанні Божий вияв
    Мусите плекати:
    Всьому сущому предтечу
    Маєте наслати,
Щоби ні Краса, ні Погань
Всім не назолили,
Ні Добро, ні Зло завчасно
Віку не заїли".
    Так надбав для себе кожден
    Царство і оцарок,
    Та на тім не полишили
    Невідбутних сварок.
Безперіч зміряють сили
В неймовірній мірі,
Та ніяк одне одного
Здужати не в силі.
    Як Бог Білий ввійде в силу,
    То на світ займеться,
    Та Бог Чорний не дрімає,
    В хитрощі вдається:
В темну ніченьку пускає
Та й стрілечок пару;
З того вдіяв чорне військо
Та дружину Мару.
    Тут бо й Білобог пускає
    Дві стріли в світ білий –
    Встала Коляда-дружина
    І Перун всесилий.
І було у Чорнобога
Воїнства тьма-тьменна,
Та й у Білобога була
Силонька-силенна.
    Зорі – військо Білобога
    З Перуном всесильним
    Велеславним, велеможним,
    До звитяги пильним.
Небо прати, грози гнати –
То Перунів клопіт,
Як поверже громовицю,
Аж пітьму колотить;
    В Ирії для відпочинку
    Білий Камінь має,
    По-під ним незмірна сила
    Дотепер триває.
Алатир – той Білий Камінь 2
Досьогодні зветься,
Безмір сили і могуття
З нього надається.
    Тож Перун наймає силу
    З того Алатиру,
    Бо як вихопиться бити,
    То вже б'є над міру.
Як зачне гарманить небо,
Блискавки кресати,
Чорну силу, над те й душу
Заганяє в п'яти.
    Та не повсякчас звитяга
    Лине Білобогу,
    Пощастить і Чорнобогу
    Мати перемогу.
Бо звитягою – не кіньми
Поганяти – гей би,
Тож Боги звитягу в сварзі
Ймають навперейми.
    Щойно сила Білобога
    Виважить на скутку,
    Довжиться день в день на літо
    До життя й набутку.
Як знесилиться Бог Білий
На правій звитязі,
Чорний Бог перемагає
У небесній сварзі.
    Чорним воїнством гарцює,
    Бешкети справляє,
    Темну нічку навертає,
    Білий день доймає.
Ніч по ночі довша й довша
Без кінця-упину,
Щоб усе живе на світі
Довести до згину.
    Рік за роком безперервно
    Йде змагання Боже –
    Нескінченне вічне Коло
    Праведне Свароже.
Вже часу без ліку-міри
Кануло, минуло,
Незліченно, незбагненно
Віку перебуло.
    Врешті Першобог замислив
    Рід людський створити,
    Щоб з’явилися на світі
    Перші Божі діти.
Тож бо Род посіяв злоті –
Жолудя й зернину,
Видобути на світ Божий
Парубка й дівчину;
    А кропнув Води Живої,
    І з святого дива
    Народивсь юнак вродливий
    І дівчина мила.
Тут вони – Дажбог і Жива – 3
В Ирії побрались,
З'їли яблук з Свято-Древа,
В озері скупались,
    Вийшли молоді й безсмертні
    Із води тієї,
    Стали в парі життєдайні
    І життєдієві.
Се Дажбог, як син Сварожий,
Землю уподіяв
І з яйця-райця живину 4
На землі насіяв;
    Се ж його дружина Жива
    Землю впорядила,
    І лісами, і садами
    Рясно засадила.
Зачали Дажбог і Жива
Рід людський по собі,
Породили сина Руса
Первістка в народі.
    А відтак всі діти Руса
    По його подобі
    З Божого нащаду славні
    І великородні.
Швидко мовиться помовка,
Діється ж поволі,
І ходили діти Божі
Спершу босі й голі,
    Жили без тепла і світла,
    Без вогню у хаті,
    Але мали Бога в серці
    Й тим були багаті.
В ті часи достохвалені
Божого творіння
Набирали люди силу,
Творячи моління.
    Адже співи молитовні
    Укріпляють душу,
    Славлять нашу із Богами
    Єдність непорушну.
З молитов завіти Божі
Людоньки назнали,
Од Господньої помоги
Плуга й коней мали.
    Сіяти і жнивувати
    Мірились без горя,
    Аж це звідкись тишком-нишком
    Надійшла недоля.
Безбентежжя промайнуло,
Вдарило на сполох:
Чорнобог з свого дворища
Ніч наслав і холод.
    Мерзнуть, клякнуть бідні люди,
    Окликають Бога,
    Виблагають порятунку
    Швидше якомога;
Гинуть без тепла і світла,
Та тримають віру,
Що їх стогін поголосний
Дотовпиться Іру.
    Сповіщають, що се лихо
    Горем обернеться;
    Заждалися до останку,
    Далі вже не ждеться.
Звістка ця пташиним летом
Іру достягає,
Превелебнішому Роду
Думу нагортає.
    І гукнув на Білобога
    Сокіл-Род по думі,
    Дати людоньку розраду
    В наволочній стумі.
І сказав: "Як ти не дужий
Чорнобога збити,
Коляду пошли на землю
Сонце народити".
    Власне Коляда важкою
    В Ирії ходила,
    З Божим напуттям на землю
    До Різдва приспіла.
Ще достатньо дооколи
Зглянути не встигла,
Як уже за нею Мара
Назирці надбігла.
    Чорнобог усе провідав
    Та й напучив Мару:
    Коляді на Божій справі
    Вдіяти забару;
Бо собічив над землею
І людьми владати,
Задля того й трутив Мару –
Коляду впіймати.
    Загуділо, задвигтіло,
    Аж земля трясеться,
    Тото Мара навіжена
    Стрімголов несеться.
Утікає Колядонька,
Та несила вбігти;
Ніде стати-постривати,
Нема де й присісти.
    Милість Божа дар бга – кущі,
    Коляді рятунок:
    В осоці, в зеленій гущі
    Віднайти притулок.
Не доумуючи довго,
Коляда хуткенько
Обернулася козою
Радоньки-раденько.
    Недоумкувата Мара
    Притьмом надбігає,
    Навсібіч очима зорить,
    Коляду шукає.
До кози собі й байдуже –
І прожогом далі,
Та не домоглось нічого
Навіженій Марі.
    Народила Колядонька
    Сонечко до росту,
    Вдіялось Різдво і свято –
    Свято доленосне.
Божичу-Молоду-Сонцю
Щирі люди раді:
Ой, не стати чорній силі
Світу на заваді.
    Протидію сил всевишніх
    Люди й досі знають,
    Діями святих обрядів
    Коляді сприяють;
То й собі козині шкури
Рядять на відправи,
Щоби нанівець зводити
Мари марні справи.
    Ряджені ідуть по селах
    Свято провіщати,
    З міхоношами до світу
    Поколядувати.
Коляди Різдво щороку
Прославляють люди,
Праведні пісні-колядки
Чуються усюди.
    Ті пісні неперебутні
    Плинуть небом синім,
    Дивний зелен-сад край світу
    Бережуть донині.
Там родина наша Божа,
Праотцями знана,
З-перед світу на вік-вічний
Славою плекана.
    Дотепер веселим святом
    Ходить по подвір'ям
    Наше славне найпрадавнє
    Праотче повір'я.
Зорі ясні проти ночі
Срібло розсипають,
Заповідання Господні
Людям насилають,
    Щоб повік не забувалось
    Божому народу,
    Звідкіля бере початок
    Неперервність РОДУ.

*               *               *

Примітки
повернутись 1 Вирій (Ирій, Ірій, Ір;  він же "Буян-Острів") – стародавні назви небесного Раю, де перебуває український Бог Род (астральна персоніфікація першобога світу – першоптиця Сокіл). За віруванням предків у Вирії росте першодерево світу Прадуб з молодильними яблуками, що надають безсмертя; у Вирії знаходиться й озеро Живої Води.
повернутись2  Перун – бог блискавки і грому; спочиває у Вирії на Білому Горюч-камені (що зветься "Алатир", він же "Алтар"), під яким криється неперевершена сила.
повернутись3  Дажбог (Даждьбог) – життєдайний бог. "Дослідники міфології схильні вважати частку "даж" (старослав'янське "даждь") слав'янською – "дай"; звідси Дажбог – податель тепла й животворної сили" (М. Іванченко "Дивосвіт прадавніх слов'ян", К.,1991). Жива – дружина Дажбога (С. Плачинда "Словник…").
повернутись4  Яйце-райце – міфологічна скарбниця птиці, худоби і усілякої живності.

http://pravoslavu.narod.ru
Переглядів: 608 | Додав: svitovyd | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього комментариев: 2
2 Василь  
Помагай, Дажбоже і Коло Свароже!

1 Світлана  
Дякую Вам за чудовий вірш. За думки Ваші й усвідомлення.

Кілька днів назад якось дивним чином співпало в голові слово ВИРІЙ зі словом ВИР, тобто невпинний швидкий рух. Рух енергій життя, що втілюються для праці тут, а мабуть і не тільки тут. І той швидкісний рух сутностей якимось чином сполучається або , можливо й тотожний ідеї колеса сансари - невпинного коловороту життя.


Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входа

Календар новин
«  Червень 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Поиск

Друзі сайту

Статистика


Copyright MyCorp © 2018   Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz