Світовид


Неділя, 18.11.2018, 17:40


Приветствую Вас Гість | RSS


Головна | Регистрация | Вход
Меню сайту

Наше опитування
Оцените мой сайт
Всього відповідей: 134

Головна » 2008 » Червень » 18 » Купайло (Собітка, Сонцекрес)
Купайло (Собітка, Сонцекрес)
12:27
http://www.svarga.kiev.ua/images/photo/3.jpg*21-22 червня 7516 (2008)  - Купайло (Собітка, Сонцекрес).
Найдовший у році день. Купайло прийде у вінку. Саме в цю чарівну ніч шукайте Цвіт Папороті! На світанку наберіть цілющого зілля - хай буде помічним від усякої напасті. Відкиньте християнські забобони. Не бійтеся! - ось головна заповідь Рідної Віри, яку так довго від нас приховували. З нами Рідні Боги. Обряди Купальського свята такі: заплітання купальського деревця, стрибання через священний вогонь, виплітання вінків для ворожіння, збір цілющого зілля, купання у річках, знайомство та сватання, зустріч купальського Сонця. Палаюче колесо крутять згори у річку - літо повертає на осінь. Сьогодні час Щасливого Шлюбу. Хай у вас народяться гарні, здорові та щасливі дітки на славу Україні!

взято з http://www.svarga.kiev.ua

Свято Купайла

Найвище, найвибуяліше свято, яким закінчується літній сонячний цикл календарних дохристиянських свят – це свято молоді – Купало або Купайло, що з часом, після прийняття християнства, деякою мірою трансформувалося в церковне свято.

Йдеться про народження Івана Хрестителя, яке святкується церквою 7 липня. Після поширення християнства давнє народне свято Купала в результаті «християнського нашарування» почало називатися святом Івана Купала, а в окремих місцевостях побутували навіть такі назви, як Іванець, на Буковині – Іван Лопушник.

Але народна пам’ять зберегла Купальську обрядовість та пісні, які, як гаївки та колядки, належать до найдавніших часів, до первісних поезій та ритуалів на честь життєподателя – Сонця. Звичайно, багато чого було втрачено за останнє століття, коли йшла відверта боротьба з національними традиціями і народними обрядами. В підручнику для 8-го класу «Українська література» авторів О.І. Білецького та П.К. Волинського, 1949 року можна було прочитати таке: «В умовах радянської дійсності обрядові пісні відмирають...»

Купайла святкували 23-24 червня в час літнього сонцестояння: увечорі, вночі і в самий день Купала. Свято Купайла відбувалося саме в період, коли сонце приходило до зеніту – найвище піднімалося над землею, давало найбільше тепла і світла, виявляло свою найвищу чудодійну силу для рослинного і тваринного світу та для людини. Вся рослинність досягала свого апогею, все нестримно росло, розцвітало, множилося, раділо життю.

Це свято припадає на день літнього сонцевороту, тому символізує народження літнього сонця - Купала, і тим самим завершує панування весняного сонця - Ярила. В цей час небесне світило перебуває у куполі - найвищій небесній точці, тому дні тоді найдовші, а ночі - найкоротші. Рослинний і тваринний світ отримує найбільше тепла і світла, визрівають зерна і плоди. Купала називають Богом плодючості і зображають з відповідними ознаками, що символізують чоловічий початок та запліднюючу силу.

Головні персонажі свята - Купала та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Ці дві дійові особи обираються, відповідно, хлопцями й дівчатами або виготовляються як опудала. Поєднання чоловічої і жіночої стихій породжує життя, яке на святі символізує гілка верби - Купайлиця.

Свято починається ввечері, напередодні Купала. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь, який символізує сонце-зародок у материнській утробі. Він має горіти цілу ніч - від заходу Сонця-Ярила до лона Матері-Землі (смерті) до сходу (народження) Купала. Перед запаленням вогнища чотири чоловіки зі смолоскипами стають квадратом навколо хмизу, що позначає чотири сонця (чотири пори року). Потім всі сходяться до хмизу і запалюють вогнище, що символізує "сонячне сплетіння".

У надвечір'я дівчата гадають на судженого - кидають у воду свої вінки, а хлопці повинні їх дістати. Вінок - це символ щастя та одруження. Чий вінок хлопець дістане, того й дівчина повинна поцілувати і мусить бути з ним у парі на це свято (як правило, вибір зарання узгоджують).

Якщо дівчата примушують хлопців (вогонь) зайти за вінком у свою стихію (воду), то після запалення вогню при заході сонця хлопці перестрибують через вогонь спочатку самі, показуючи свою спритність, а потім, як стихне полум'я, у парі з тими дівчатами, вінки яких дістали. Кожен вважає за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття. Існують прикмети пов'язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув - буде гарний урожай у його родини, вскочить у полум'я - чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною - вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя. Тому важливо знати, що не можна стрибати через Купальське вогнище будь із ким, а лише з судженим (судженою).

Хлопці спускають з гори вогняне колесо-сонце (символ літнього сонцевороту), або ж розкручують його на стовпі під загальне пожвавлення і радість.

Коли забави стихають, люди від вогнища запалюють свічки на заготовлених зарання кошиках-віночках і йдуть до річки, щоб пустити їх водою й ушанувати предків. Після цього всі сідають за святкову вечерю, віддаючи шану предкам і молячись за народження літнього сонця Купали.

Квітка щастя

Бажаючі йдуть у ліс шукати квітку папороті, як правило, парами. Хтось намагається знайти за її допомогою скарби, а хтось знаходить своє щастя - кохання.

В цей час рослини набирали чарівних, лікувальних та цілющих властивостей. Лише в Купальську ніч на папороті, серед ночі розцвітала чарівна вогняна квітка щастя – кочедижник. Хто її зірве, той усе на світі знатиме, дістане без труднощів усі скарби, матиме чудодійну силу робити все тією рукою, яка зірвала Квітку щастя. Той щасливець причарує найкращу дівчину, матиме найвищий урожай, не боятиметься лихих сил.

Але ж за Квіткою щастя чигають не тільки люди, а ще лихі сили, з якими важко боротися тій людині, яка її знайде. Вони намагаються перешкодити, відвернути увагу молодого парубка, який цю квітку знаходить – старому, як правило, не щастило її знайти. І якщо молодому чоловікові все ж пощастило знайти квітку щастя, він мусив прорізати шкіру мізинця-пальця на лівій руці і всунути ту квітку під шкіру. Можна було сховати квітку під капелюхом на голові або на серці під сорочкою. Далі людина мусить взяти в ліву руку полин або татарзілля й обвести навколо себе крейдою – лише тоді лихі сили не змужуть нічого вдіяти щасливцеві.

Квітка щастя розцвітає раз на рік – саме на Купайла – або раз на 3-5 років. А коли розцвітає, чується наче постріл, наче грім. Ліс зашумить, загуде... І висока стрілка вмить виросте. А на ній з’явиться червона, невиданої краси вогняна квітка, яка розквітне, а пахощі підуть по всьому лісу. І навколо неї з’являться добрі духи-души предків, які також радіють. Жінкам ця квітка не трапляється, бо то великий страх її взяти.

Збір зілля і квітів на вінки

У Купальську ніч польові та лісові трави набирають виняткових чарівних властивостей, великої лікувальної сили.

Іще не скоро сонце покажеться на небі, ще триває Купальська ніч, а бабусі і відьми вже крадькома, щоб їх не побачили, йдуть до лісу збирати зілля, яке в цю ніч набуло виняткових чарівних і цілющих властивостей. Молоді дівчата збирали зілля для кохання – тирлич-зілля, сон-траву, ромен-зілля, васильки.

Вранці, як тільки розвидниться, дівчата йшли гуртом до лісу та в поле збирати квіти для вінків. Найголовніше для вінків – барвінок. З лісових квітів ще збирали ромен-зілля, боркун-зілля, материнку, чебрець, нечуй-вітер, братки, з польових – волошки, мак, сокирки, колоски хлібних зел, з городніх – любисток, м’яту, чорнобривці, ласкавці та кудрявці.

Зібравши досить різних квітів, вони йшли до річки або прямо в лісі сідають колом і плетуть вінки. В деяких місцевостях дівчата плели вінки напередодні Купайла. Кожна дівчина мала сплести два вінка. Дали проводився своєрідний хоровод з вінками – дівчата повільно йдуть одна за одною, піднімаючи до сонця вінки, які тримали в обох руках. При цьому вони підтанцьовували і співали купальських пісень.

Дівчата ховали свої вінки, щоб хлопці не «викрали», бо то поганий знак, ці вінки дівчата потім пускали по воді і ворожили, хто, коли і з ким побереться:

Гей, на Івана, гей, на Купала,
Красна дівчина долі шукала.
Квітки збирала, віночок вила,
Долі водою його пустила.

Полинь, віночку, по бистрій хвилі,
Поплинь під хату, де живе милий,
Поплив віночок долі водою,
Серце дівчини забрав з собою
.

 

Купальська ніч і Купальські вогні

Коли вечоріло, дівчата з хлопцями збиралися окремо і йшли до лісу. Дівчата співали пісень і несли гільце – гарний вершок черешні, вишні, яблуні чи клена. Прийшовши в ліс, встановлювали гільце в землю і оздоблювали його польовими та городніми квітами, зокрема, любистком, трояндами, барвінком, обвішували цукерками, бубликами та випеченими у вигляді пташок пташками, прикрашали різнокольоровими стрічками. На вершечок настромлювали невеличкий віночок з барвінку. Непомітно в кількох місцях прив’язували кропиву та колючі будяки.

У цей час хлопці здобували живого вогню – терли сухі деревини – і розпалювали багаття. Спочатку в землю вбивали довгу палку, навколо неї накладали хмизу і, здобувши живий вогонь, чотири хлопці одночасно підпалювали це багаття з чотирьох сторін. І коли вже вогонь освітлював місце святкування, хлопці роздивлялися дівчат і умовлялися, хто яку дівчину буде ловити.

Дівчата навколо свого гільця водили хоровод, співаючи купальських пісень:
Ой, вербо, вербице!
Час тобі, вербице, розвиватися!
Ой, ще не час, не пора.
Час, тобі, Іваночку, женитися!
Ой, ще не час, не пора:
Ой, ще ж моя дівчина молода...
Та нехай до літа, до Йвана,
Щоб моя дівчина погуляла.
Та нехай до літа, до Петра,
Щоб моя дівчина підросла...


Хлопці враз підбігали до дівчат з усіх боків, намагаючись вихопити гільце, видерти його з рук дівчат. Дівчата не давали... Врешті гільце спільно ламали і кидали у вогнище. Дівчата розбігалися в усі сторони, хлопці їх ловили і несли до вогню. Там вони ставали у коло навколо вогнища, йшли по сонцю і співали купальських хороводних пісень.

По садочку ходжу, виноград саджу,
Посадивши та й поливаю.
Ой, поливши, та й нащипаю. (Дівчата щипають хлопців).
Нащипавши, віночка зів’ю,
Віночка звивши, на воду пущу:
Хто вінка пійме, той мене візьме...


Спочатку через вогнище стрибали найстарші хлопці, потім – попарно, хлопець з дівчиною. Хто не стрибав, співали:

А ти, Яне, святий Яне,
Освяти нам наше зело,
Наше зело і коренє,
Што на огень положене.

Коли всі перестрибали, тоді гуртом співають знов:
А на Яна, на Янонька
Купалася ластівонька.
Купалася, купалася,
А на матку волалася.
Матко моя, подай ручку,
Не дай згинуть мой сердечку.
Матко, матко, подай обі,
Не дай згинуть в зимній воді.


Ця пісня записана на Лемківщині. В різних місцевостях співали різні пісні. Пізньої ночі вогонь розкидали по поляні, затоптували його ногами, бо ці рештки купальського вогню є чарівні. І коли відьма чи упир або вовкулака дістануть щось із цього вогню, можуть заподіяти зле людям.

Охорона господарства в Купальську ніч

Купальська ніч – чарівна ніч. В цю ніч ходить щастя по землі, а разом з ним і темні лихі сили. У ніч під Купала господарі і господині в селі не спали, бо лихі сили могли заподіяти лиха в господарстві, зіпсувати корову чи коня або ж оселитися в цю ніч в хаті. Охороняючи господарство саме на Купала – добре буде весь рік. Ще за два дня до Купала дівчата обтикають навколо хату попід стріхи лопухом, якого й боїться лиха сила.

Господар у стайні та на пасіці накидав полину, осикових гілок, поклав гострим лезом догори сокиру у воротах та проводив риску крейдою. Господиня клала ніж на порозі, а на вікнах ставила осикові гілки. А як лише смеркне, вона йшла до обору й підкурювала там чарівним минулорічним зіллям, щоб відьма не приступила. Дівчата в цей день носили часник за поясом.

В святі Купайла збереглося давнє поклоніння наших пращурів Воді і Вогню. Вони їх вважали всеочищаючими, всеоберігаючими і цілющими силами. Ось чому свято Купайла відбувалося здебільшого за участю води і вогнів – на честь цих двох стихій.

Купальська ніч духовно єднає людину з природою, возвеличує побут, освячує почуття молодих сердець.

Ще вдосвіта люди йдуть вмитися джерелицею і набрати цілющої води у криницях, яка освячується Волхвом.

До світання дівчата поспішали до криниці набрати чарівну купальську воду. З цієї води та з чарівного зілля мати робить своїй доньці купіль. Мати миє доньці голову, промовляючи чарівні слова. Після цього вся родина ходила по росі, а мати з донькою качалися в ній. Мати обов’язково набирала купальської чарівної роси в пляшечку, найкраще – росу з капусти.

Після дійств біля криниці всі підіймаються на пагорб, щоб зустріти сонце, вогнище вже більше не підтримують, воно само поступово гасне. На пагорбі проголошуються славні сонцю, подяки Дажбогу за життя і молитви за добрий урожай. 

ВЗЯТО З http://www.aratta-ukraine.com


http://www.svarga.kiev.ua/images/photo/8.jpg

КУПАЙЛО — БОГ ПЛОДЮЧОСТІ, ЛЮБОВІ, ВЕСЕЛОЩІВ

Його вшановували наші пращури ще 3 тисячі років тому, у ДЕНЬ ЛІТНЬОГО СОНЦЕВОРОТУ - 20-21 червня, а не 7 липня, як це пропонує робити християнська церква, штучно пов’язавши нашого КУПАЙЛА зі своїм Іоаном (ЙОХАНААНОМ) ХРЕСТИТЕЛЕМ, відомим «Предтечею Християнства». До речі, різдво Іоанна Предтечі впроваджено лише 1,6 тис. років тому.

ДАРЕМНО УКРАЇНЦІ ШУКАЮТЬ ЦВІТ ПАПОРОТІ 7 ЛИПНЯ...

Їм не знайти ту квітку доти, доки вони не зрозуміють, у який саме спосіб було спотворене прадавнє свято КУПАЙЛА, замулено його магічне значення створенням НЕІСНУЮЧОГО ОБРАЗУ ІВАНА КУПАЛА. Через відставання ортодоксального церковного календаря це свято відкинуто на більш як два тижні від літнього сонцестояння, чим зведено до нуля МАГІЧНУ СИЛУ КУПАЛЬСЬКОГО СВЯТА. Шукайте, довірливі і ошукані українці, цвіт папороті 7 липня - вам його не знайти ніколи. Чарівна вимріяна КВІТКА ЩАСТЯ цвіте лише в найкоротшу ніч - з 20 на 21 червня, коли б’є ПЕРУН. І ні в яку другу. Така легенда. Лікувальні властивості рослин, зібраних у Купальську ніч, набагато вищі. Шкода, що немало українців не звертають на ці «дрібниці» уваги, продовжуючи святкувати КУПАЙЛА 7 липня, тим самим свідомо чи несвідомо перешкоджаючи поверненню своєї історичної Пам’яті, Рідної Віри. І чим раніше ми зрозуміємо, що на чужій історії і вірі не збудувати своєї держави, що тільки повернення до рідних джерел дає нації силу, тим швидше Україна вийде з манівців бездержавності на шлях дійсного ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ.

КУПАЛЬСЬКИЙ ВОГОНЬ ЗНИЩУЄ ВСЕ ЗЛЕ: ХВОРОБИ, НЕЩАСТЯ, ЗЛИДНІ...

На Купальському вогнищі у знакову КУПАЛЬСЬКУ ніч спалювали старий одяг. Непотрібні чи зіпсовані речі. В Купальському вогні спалюють смерть - МАРЕНУ, а її попіл (ПО-ПАЛУ) є також очищувальним і таким, що запобігає хворобам та нещастям. Лікувальні властивості вогню, диму, попелу пов’язані з причетністю до життєвої сили сонячного бога ПАЛА. Згадаймо слова: паливо, палати, палко, запал, палій, палахкотіти, палітра, палата, палац, палиця, паламар, паланга, паляниця - жертва богові ПАЛУ. Великий КОРОВАЙ здавна вважається жертвою богу КУПАЙЛУ: кожен з учасників свята має доторкнутися правою рукою до хліба, і, загадавши бажання, кинути требу (шматочок) у вогонь. Свято КУПАЙЛА постало ще на зорі людської культури і впродовж багатьох тисячоліть займає на території України одне з найпочесніших місць у святковому пантеоні наших Предків. Витоки обрядів КУПАЙЛА сягають часів творення сонячного світогляду наших далеких предків і загубилися у сивих тисячоліттях... Прадавність виникнення, складність шляху та становлення цього свята засвідчують різні назви, під якими його знають у багатьох європейських країнах: СОБОТКА, СОНЦЕКРЕС, КУПАЛА, СЕМИЯРИЛА... Цікаво, що у Франції Купальське вогнище запалює сам король.

Після того, як християнська церква до цього прадавнього свята приурочила день Івана Хрестителя, свято КУПАЙЛА з тих часів відоме в світі, як: «святого Яна» у західних слов’ян, «сан-Джовані» в Італії, «сан-Хуана» в Іспанії, «сен-Жана» у Франції... Але спільним для всіх народів Європи є ДОХРИСТИЯНСЬКЕ ПОХОДЖЕННЯ ЦЬОГО СВЯТА, його головні прикмети та обряди, які жодного відношення до Івана Хрестителя не мали і мати не могли.

І хоч походження самого свята, етимологія його назви практично стерлася з людської пам’яті, воно й сьогодні бентежить душу легендою про чарівну квітку папороті, полонить своєю магічною красою. Славили цього дня наші прадіди ДАЖБОГА, славили СОНЦЕ, славили Землю-матінку, славили людину, її життя, мир, згоду, любов та працю.

КУПАЛЬСЬКОЇ НОЧІ СВАРОГ ВІДКРИВАЄ НЕБЕСНУ БРАМУ...

Пропливають у вирій роки та тисячоліття, але щороку, КОЛИ СОНЦЕ ПОВЕРТАЄ НА ЗИМУ, приходить ця чарівна ніч... Мабуть, з того часу, як виникли слов’яни, склалися і чарівні купальські обряди, які поєднували в собі елементи культу Сонця, аграрної магії, очисних та еротичних обрядів. І до цього часу вони приваблюють до себе не зовсім зрозумілою нам зараз магічністю, урочистістю, таємничістю...

Саме цієї ночі (і лише цієї), чарівної ночі, Бог СВАРОГ відкриває небесну браму, і всі звертання людей будуть почуті Богами. Бог КУПАЙЛО на своє свято благословляє зрілість всього сущого, а молодим скріплює серця любов’ю до життя. Це свято молодості, краси сподівань, молодечої вибуялої волі, духовної нескоримості.

Вражає одна обставина: свято Купайла припадає на період, коли є ніби перерва в найбільших трудомістких сільськогосподарських роботах. Сіно вже має бути скошене, а жнива ще не почалися. Тобто, розповсюджена думка про те, що влітку не могло бути ніяких гулянь з причини браку часу у хліборобів, «спотикається» об виняток. Природа ніби сама створила умови для святкування КУПАЙЛА. Ігрища проводилися в лісі над водою. Вогнище було невід’ємним атрибутом свята поряд з обрядо-діями з водою та вінками, прибиранням деревця - КУПАЙЛИЦІ, вогняними колесами, фігурами МАРЕНИ та КУПАЙЛА, вогняними стовпами - символами високого вогню, купальськими хороводами та піснями...

Поки хлопці заготовляють дрова для Купальського вогню, дівчата йдуть до лісу чи на луки потайки від хлопців збирати чар-зілля для вінків. Назбиравши його, сідають біля води плести вінки, співаючи. Ніхто з хлопців не повинен при тому бути. У «Велесовій книзі» та на Полтавщині МАРЕНУ називали МАРОЮ, як називають в Індії й досі. Біля МАРИ клали великий жмут жалкої кропиви і босоніж перестрибували через неї. В кінці дійства МАРУ несли до річки й топили, а віночки розвішували на деревах. Дехто брав віночок із собою, щоб прилаштувати у хаті чи й стайні як ОБЕРІГ від нечистої сили. Топлення МАРЕНИ означало, що весняна богиня вологи мала відійти. Хлопці натомість робили хлоп’ячу подобу МАРЕНИ і називали його КУПАЙЛОМ. Втопивши МАРЕНУ, молодь починала водити хороводи біля КУПАЙЛА, граючись, обливаючи один одного водою. Цього вимагав звичай. Після ігрищ КУПАЙЛА спалювали або пускали річкою за водою. Це божество репрезентувало ЖИВУ СИЛУ СОНЯЧНОЇ ЕНЕРГІЇ, яка народжувала життя на землі. Досягши свого апогею, СОНЦЕ йшло на спад, а звідси й спалення КУПАЙЛА. Праобразом червоного багаття є вистиглі плоди, котрі увібрали сонячну енергію. Спалення - це не наруга над Богом, а символічне перевтілення Бога статків у червоне багаття - достигаючі плоди. Адже в давнину наші предки спалювали своїх покійників, що вважалося «переходом у вічність». КУПАЙЛО, виконавши свою місію, йшов на спочинок.

Є ще одне диво у звичаї цієї ночі: хлопці пускають з гори палаюче колесо, яке перед тим товсто обмотали соломою та обсмолили, щоб добре горіло. Котиться колесо, немов сонце, що мало йому неба, то захотілося пробігтися ще й по землі, знищити на ній усе лихе. Колесо докочується до річки, до води і з шипінням падає в неї. Наші предки вважали, що світ почався від шлюбу води і вогню. Саме в купальську ніч ця пара єднається знову: вода, прийнявши на себе вогонь, очищується, набуває цілющої сили. О цій порі не дрімали відьми та чарівниці: вони простеляли у темному лісі на росяну траву довге полотно, волочили його, збираючи росу, а тоді викручували з нього росу у горщики. Нею потім лікували людей, худобу, треба лише знати чарівне замовляння... Дівочі вінки, пущені на воду, переймали хлопці. На Полтавщині такого хлопця називали «ПЕРЕЄМЕЦЬ» - наречений.

Купальська ніч - найкращий час для зачаття дітей. Діти від цього шлюбу народжувалися на Великдень і мали незвичайну життєву долю... На цьому святі ВОДИ і ВОГНЮ відбувалося єднання ЛЮДИНИ і ПРИРОДИ, з’являлися ягоди в лісі, розквітали найкращі квіти, а всяке зілля набиралося лікувальних та цілющих властивостей. Свято КУПАЙЛА - це відображення світогляду наших пращурів. Можна лише дивуватися мудрості предків, їхньому прагненні до гармонійного пізнання ПРИРОДИ, СЕБЕ, СВІТУ. Як можна дивуватися тому, якою мірою ми сьогодні втратили цю здатність...

Підготовлено за матеріалами В.Бут, «Трійця», м.Киїів


Переглядів: 1286 | Додав: svitovyd | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього комментариев: 1
1 phispeply  
Programs, reviews of new products, reviews of software http://bestsoftwarehere.com/

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входа

Календар новин
«  Червень 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30

Поиск

Друзі сайту

Статистика


Copyright MyCorp © 2018   Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz