Світовид


Четвер, 28.03.2024, 19:49


Приветствую Вас Гість | RSS


Головна | Регистрация | Вход
Меню сайту

Наше опитування
Оцените мой сайт
Всього відповідей: 135

Головна » 2009 » Лютий » 20 » 23 лютого 7516 (2009) року - Колодій (Масляна).
23 лютого 7516 (2009) року - Колодій (Масляна).
15:01
Парубки вибирають наречених. Магія родючості - неодруженим парубкам жінки прив'язують колодку (символ продовження роду). Обрядові страви цього тижня переважно молочно-масляні (вареники, пироги з сиром і сметаною, млинці тощо). На цьому тижні не шиють і не прядуть.

Українська масляна

Так уже повелося, що сучасне покоління краще знає звичаї сусідніх народів, аніж свої. Скажімо, впродовж останніх десятиліть у Києві та інших містах України широко відзначали і пропагували Масляну з млинцями – так звані “Проводи російської зими”. Але жоден з організаторів ні разу не обмовився слівцем про українську Масляну, наче такої ніколи й не існувало. Між тим, наші пращури віддавна відзначали це дійство, що мало виразно національний характер.
В Україні останній тиждень м’ясниць носив кілька назв – Масляна, Сиропусний тиждень, Пущення, Загальниця, Ніжкові заговини, Колодій тощо. Структурно він ділиться на три основні частини: зустрічний “переломний” понеділок, “широкий” четвер та “прощальна” чи “шуткова”, неділя. Кожна з них мала свою обрядову специфіку.
Основною обрядовою стравою Масляної (Масниці, Масляниці) були вареники з сиром, які вживалися з маслом чи сметаною. Виготовляли також гречані млинці, заправлені смальцем. Ними частували протягом усього тижня. Досить популярними серед селян були сколотини од масла. “Нехай буде, - казали в таких випадках, – і маслянка, аби щоранку!” Загалом Масляна вважалася жіночим святом, хоч участь в ньому могли брати й чоловіки. Але вони мусили за це відборговувати грішми чи горілкою.
У цей час широко практикувалися й погостини. Жінки, зібравшись у гурти, йшли в понеділок до корчми і відзначали “початок Масляної”. У вівторок жінки знову сходились до шинку, вчиняли всілякі забави і сценки.
Середу на м’ясопусному тижні називали “зноби – баби”. Якихось обрядодій, пов’язаних з цим днем, не збереглося. Одначе в переломний чи широкий четвер жінки, зібравшись у товариство, піднімали тости за те, “щоб телята водились” і намагалися в цей день не прясти, “аби масло не згіркло”.
По своєму цікаво святкували й п’ятницю. Віддавна в Україні у цей день зять мав почастувати тещу. Щоправда, якщо хлопець оженився в осінні м`ясниці то годилося привести до себе жінчину матір на другий день Різдва – це за умови, що теща була чемною й шанованою. Коли ж вона була сварливою і непривітною, – третього дня. Натомість, якщо весілля справляли в різдвяні м’ясниці, тоді запросини припадали на масляну п’ятницю. Гарно спорядивши повоз, зять з великими почестями саджав тещу в сани, запросивши й інших членів її родини, й гордо віз селом. Якщо ж він мав “на неї зуба”, то вибирав баюри, щоб сани перевернулися…
За святковим столом він виголошував різноманітні побажання, переважно жартівливого характеру:
– Пийте, люди, по повній чарці, щоб у моєї тещі горло не пересихало! – натякаючи на те, що вона занадто сварлива.
Але найцікавіше відзначали останній день Масляної – Сиропусну неділю, Чорну неділю, Масне пущення. У різних регіонах були свої обряди й дійства. Ось як це відбувалося на Полтавщині. У неділю сусіди й родичі обходили одне одного й просили прощення за образи. Вважалося, що саме і в цей день мав відбутися страшний суд, а тому годилося “помиритися з тим, хто на цьому світі”. Особливо богомільні люди не виходили на вулицю, не вживали горілки і пригадували скільки ними зароблено гріхів протягом життя. На Слобожанщині чоловіки не лягали спати з дружинами, “щоб вовк поросят не з’їв”.
Відтак, завітавши зранку до сусіда чи родича, пропонували таку мирову:
– Прости мені! – низько вклонившись, звертався сусід до сусіда.
– Бог простить, – відказував господар чи господиня.
– І вдруге прости !
– Бог простить!
– У втретє прости!
– Бог простить!
Після цих діалогів, які не розповсюджувалися лише на дітей, люди цілувалися, а якщо й ні, то все ж вважали, що заподіяна перед цим кривда втрачала гріхотворну суть. У такий спосіб народна звичаєва структура сприяла полагодженню різноманітних конфліктів між людьми, як кажуть зараз, розряджала стресогенну атмосферу, котра в повсякденному житті не була рідкістю. Недарма мудре народне прислів’я стверджувало: “Не вічно ж носити камінь за пазухою”.
Протягом Масляної люди вживали переважно вареники з сиром. Та це обрядове їство було особливо пошановане у неділю, а тому казали: “Вареники доведуть, що й хліба не дадуть”. Ввечері ж влаштовували цікавий обряд “полоскання зубів”. З цього приводу Брокгауз і Ефрон до свого знаменитого енциклопедичного словника ввели цікаве пояснення: “У Малоросії буцімто чорти щоночі потрохи можуть витягати сир, котрий залишився між зубами, доки самі усього не витягнуть із зубами…”

За книгами Василя Скуратівського та Олекси Воропая Л. Слюзко взято з http://www.ukrajinci.hu/arhiv/hromada_69_ua/simja/maslyana.htm



Свято Колодія
, що відбувається в кінці лютого вказує на те, що «Коло діє», тобто наближається до весни, до Великого дня (після весняного рівнодення), коли Сонце переможе темряву. Щоб наблизити цей час, кожна істота має знайти пару. Тому обрядовість Колодія покликана символічно «покарати» порушників звичаю, тих, хто не одружився в попередньому Колі Сварожому і побажати їм знайти пару в наступному Колі (від Колодія до Колодія). Неодруженим парубкам чіпляють до ноги «колодку» (фалічний символ), приспівуючи при цьому жартівливих пісень, які мають примусити замислитись і спонукати до одруження.

"Коло діє, панове, най діє життя", казали українці.


Колодій

Зустрілися весна із зимою. Весна у човнику, зима - на санчатах. І почалося життєве протиборство холоду й тепла, темряви і світла. Лютує зима морозами й заметілями, а весна теплий усміх посилає. Дивляться люди на відзимовий злосупротив та приказують:
- Тріщи, не тріщи - вже минулись Водохрещі.

Яка б темінь не налягала, а світлий день збільшується. До того ж давне знання упевнює:
- Світле сяє в темноті, і їй його не здолати!

Десь там, у синіх небесах, невпинно йде змагання: одне наступає, а друге опирається. Чумацьким шляхом майнула вогняна колісниця. Відірвалося од неї колесо і покотилося, покотилося…
Зимовий дух почав відступати. Тепліє. Задзюркотіла вода. Гомоном веселим розлилася. Заспівали дівчата в оселях білостінних:

Вербовеє колесо, колесо
Попід тини качалось, качалось.
Попід тини качалось, качалось,
За Германа питалось, питалось:
- Куди їдеш, Германе, Германе?
- На ярмарок, мій пане, мій пане…

На тім ярмарку славних дівчат шанують по вдатності. Коли ж на друге коло заходить вербовеє колесо, на велелюднім торговиську виявляють ледарів.
Коло діє - зима відступає. Зібралися хлопці й дівчата на вечорниці. Кружком посідали. Дівчата починають веснянку і називають імена, хто до кого горнеться.

Колесом, колесом
Сонечко вгору іде.
Послухай, Іване,
Де голуб гуле.

Парубок прислухається. Коли ж пісня долинає до душі дівочої, голубка летить до голуба. Бере дівчина мережану хустину і пришпилює її коло серця милого - “чіпляє колодку”. Зближувала хустинка молоді серця, пов'язувала їх. Узорна, сонцесяйна писанка всміхається весняним квітом. Коли ж пісня покличе до любування всіх хлопців і дівчат, відтоді увесь вечір сидять парами.
Розквітали дівчата у співі веснянок. Від того душевного виконання, здавалося, відходила зима. На прощання з нею всі разом їли вареники з сиром, та ще й у маслі обкупані.
І на душі добре, і на губах масно. Як тільки заспівували ось цю пісеньку, то вже був знак: пора розходитися.

На колодку ішла -
Оглядалася.
На колодці була -
Милувалася.
А з колодки ішла -
Цілувалася.

Із подібних нерясних розсипів народної поетики доводиться відтворювати давнє українське свято Колодія. Його відзначали на переході зими до весни, вшановуючи сонце, яке о цій порі піднімається все вище і вище. Ця природна зміна була втілена в міфах, ритуалах, піснях.
Мистецтвознавець Вадим Щербаківський, досліджуючи писанки, відніс їх до атрибутів сонячного культу - того, що зберігся у Калиті, Коляді, Колодії, Великодні, Купайлі.
Перші три свята, як бачимо, мають спільний пракорінь.
У Вишнополі є й така веснянка:

Ой була я на колодці,
Моргала на хлопців:
- Гаю, хлопці, гаю,
Гарні брівоньки маю.
Гарні брівоньки маю,
Я ними хлопців маню…

Сонце-колесо котилося далі небесним обширом. Його підхоплював вогненний кінь. Вони доганяли колісницю. Колесо ставало до своєї осі. Далі в колісницю впрягався кінь і віз її в небесні далі та високості.
Цей відгомін давніх слов'янських вірувань вбачається у залишках ритуальних дійств, які ще пам'ятають у Колодистому. Тут свято справляли як народини, бо “родився Колодій”. Потім він спускався на землю. Котрась із жінок перевдягалася у вусатого козака і в білому свиті “їхала на коні”.

А вже весна, а вже красна,
Із стріх вода капле.
Молодому козаченьку
Мандрівочка пахне.
Помандрував козаченько
У чистеє поле,
За ним біжить дівчинонька:
- Вернися, соколе!

За піснею всі тричі вигукували: “Колодій їде!” Жінки приглядалися до прибульця, жартували:

Я на тебе, Колодію,
Маю всю надію,
А без тебе, Колодію,
Нічого не вдію.

Слов'янські боги, котрі втілювали сонячну силу й енергію, з'являлися в усьому білому і на білому коні, адже світ наш - білий. Саме кінь, за уявленням предків, возив небом сонце. І лосі в народних керамічних іграшках (Наприклад, як ось в свистунцях із Громів на Уманщині) кінь витворюється із сонечками-квіточками по боках. Очевидно, це про нього мовлено у “Влес-книзі”, найдавнішій слов'янський пам'ятці письменності: “Воспоємо славу суражжю (сонячну - В. Мицик). І той комонь злат суражій, що скаче в небесі…”
Під час гостини, де переважали вареники з сиром, сметана, молоко (адже саме в цей час телилися корови, котилися вівці, кози), жінки показували, які писанки розписали. Саме з цієї пори починали їх розмальовувати й уславляти ними сонце-коло. Серед узорів найчастіше траплялися “рожа половинчата”, “рожа косичаста”. В Романівці ці символи сонця називають “зорями”. А ще були поширені писанки з “трилисником”, “ламаним хрестом”. Тут же жінки й обмінювалися писанками, давали їх дітям, для яких це було великою втіхою, знаком того, що невдовзі настане весна.

Ой мала я писанку, та й нема.
Та я свою писанку продала,
Та я свою писанку продала,
На музики грошики збирала.

Писанки розписували всю весну по святах аж до Зеленої неділі. Після гостини жінки за прикметами прикидали, якою буде весна, які надії вона принесе. У щирості, веселості, життєрадісних співанках проходив вечір.

Ой спасибі, Колодію,
Що зібрав до купи.
Гостювались, цілувались,
Аж злипались губи.

Коли ж сонце підніметься так високо, що аж ніби застигне, то все довкруг стане благодатним і зазеленіє.

Кроковеє колесо, колесо
Вище тину стояло, стояло.
Вище тину стояло, стояло,
Много дива бачило, бачило.
Чи бачило колесо, колесо,
Куди милий поїхав, поїхав?
Куди милий поїхав, поїхав -
За ним трава зелена, зелена
Й дібровонька весела, весела.

Люди живуть надією на гарну весну - теплу й квітучу. Цю зміну в природі вони оспівують і возвеличують. Духовне піднесення невдовзі втілять у працю творчу, аби земля буяла красою і достатком.

Взято у http://yatswish.livejournal.com

Свято Колодія
 

З початку Різдва молодого Сонця (23 – 24 грудня) день почав довшати, сонечко – щедріше світити, – то ж скоро прийде і весна-красна, тобто сонячний колообіг в житті природи продовжується. Він завжди був і буде, як повітря і вода, як земля наша у календарно-обрядовому циклі, що повторюється з року в рік.

Залежно від змін у житті людини українська обрядовість завжди поклонялась Природі, а особливо – сонечку ясному. Вчені підкреслюють, що уже трипільці могли співати обрядових пісень про сонячний колообіг, тобто про сонце, що йде по колу. Згадаймо, що трипільське сонцепоклонницьке походження мають назви праукраїнських свят Коляда і Колодій, в основі яких закладені словосполучення Коло+да (дає) та Коло+діє, коли Коло починає “діяти”. Колодій, Колодки, Колодка, Масляниця, Масляна, Масниці, сиропусний тиждень, Сирна неділя тощо – це різні назви семиденного (з 11 – 18 лютого) праслов’янського свята на честь весняного пробудження природи – Сонця, Весни і Світла. Ось як описує це прадавнє свято В.Войтович: “Добрі люди пошановують своє повесніле Сонечко святом на честь Колодія, Бога Шлюбу. То буває десь за місяць до Великодня, тієї благословенної пори, коли зима зустрічається із весною... Після урочистої зустрічі запрошують Колодія до себе на гостини”. 

В понеділок зранку жіноцтво збиралося справляти Колодки. Одна з жінок приносила до хати звичайне поліно – частину дерева життя та символ продовження роду. Інші жінки сповивали його, наче маленьку дитину, і, розклавши на столі принесену складчину, п’ють та вітають одна одну з народинами. А довкола тільки й чути було: “Народився Колодій, народився!”

 Якщо в цей час заходив хтось із чоловіків, йому до ноги прив’язували невеликі колодки і він мусив відкуплятися пивом. А сповита колодка залишалася аж до суботи, бо у понеділок вона народилася, у вівторок хрестилась, у середу похрестини, в четвер колодка помирає, в п’ятницю її хоронять, а в суботу оплакують. Звичайно, ніхто за нею не плакав, цілий тиждень звучали веселі пісні та приповідки:  

                                      Ходім, Колодію,

                                      На нашу затію.

                                      Будем їсти, будем пити,

                                      Світ Божий хвалити. 

В понеділок після святкування народин заміжні жінки обходили ті родини, де були нежонаті хлопці і прив’язували матерям колодку до ноги. Парубки заздалегідь готували гроші, питво, намисто, стрічки та хустинки, щоб відкупитися. В такий спосіб карали і дівчат, які перебирали женихами і не встигли пошлюбитися. Дівочу колодку прикрашали різнокольровими стрічками та паперовими квітками і прив’язували до лівої руки. В цей час Колодій наче карав тих, хто знехтував подружнім життям, нагадуючи: “Не женився єси, то колодку носи!” І недаремно Колодій після Масляної забороняє робити весілля, потрібно було одружуватись у січні, бо найкраща пора для народження дітей – кінець зими, коли починає прокидатись природа.  

Була я на колодці

(пісня)

Раніше, як і тепер, право вибору дружини належало хлопцеві. Однак були часи, коли раз на рік (на Колодія) таке право мала і дівчина. Що цікаво – хлопець не міг відмовляти дівчині і тут висвітлюється древній закон матріархату.

Головними персонажами цього ще до кінця не розгаданого свята є жінки, провісниці давнього матріархату. Воно багате та веселощі, з елементами театралізованого дійства, обов’язковим атрибутом якого є “колодієві” напої. На це свято годилося усім, хто хоч трохи ворогує між собою, випити напій “по колу”, щоб зло не сточило серце за рік до наступного Колодія.

 У ці моменти, коли люди проводжають зиму та закликають весну, відчувається нестача вітамінів та поживних речовин в організмі людини, тому й готувався напій від Колодія, для якого відшукувались сонячні рослини, що яскраво цвітуть жовтим кольором. Напої готувались ранньою весною, влітку та на початку холодів з медунки, подорожника, цикорію, яглиці, м’яти, чебрецю, липового цвіту, кропиви, деревію, горобини, калини, смородини, аґрусу, первоцвіту, материнки. Таємниці приготування знали не всі, тільки вибрані люди – знахарі, що були здатні повертати здоров’я, силу, молодість та спокій людям.

Не можна оминути й традиційних страв у сиропусному тижні на “Колодія”. Зпокон-віків не знайти хати в Україні, в якій не було б вареників з сиром, оладків, капусти з олією, капусняку, солоних огірків, яєшні на маслі, сиру з сметаною, борщу з рибою, локшини на молоці та інших пісних страв. 

 “А мій милий вареників хоче”

 Протягом усіх семи днів наші предки смакували Колодієві напої, співали, танцювали, бо в цей день повинні були померти усі злі та ворожі сили і потрібно було готуватися до Великодня. 

Ой спасибі, Колодію,

Що зібрав до купки,

Гостювали, цілувались,

Аж злипались губки. 

“А до мене Яків приходив” 

На думку проф С.Килимника, характерне явище “колодки” – це соціальна рівність: не розріняються багаті, бідні та люди з вищим соціальним станом, в ці дні всі вважалися рівними і це говорить про те, що свято бере свій початок з безкласового суспільства. По-друге, звичай колодки цікавий ще й тим, що за час його проведення люди приходять до загальної згоди і злагоди, забуваються попередні кривди чи сварки, панував мир і спокій. Крім того, це свято проходило в громадських будинках, волостях, і це теж нагадує про родовий устрій наших предків, ладування громадського життя. Щодо ідейного змісту й спрямування цього красивого і загадкового свята, то без сумніву можна сказати, що в основі його лежить ідея одруження, коли рід мусив дбати про міцну та дружню сім’ю, про народження дітей в певний період року, тобто про приріст населення. Панувала ідея загального миру, культ покійників та пошана до них (поминальна субота), дотримання основних засад моралі.

Християнська церква включила Масляницю в свій календар: масляний тиждень напередодні великого посту, а в наші часи деякі спрощені елементи традиційного свята Колодія використовуються у святі “Проводи зими”.

Але, хіба цінності цього загадкового свята не актуальні тепер, коли на наших очах відбуваються демографічні метаморфози на тлі бездуховності і безморалля? Та нам є у кого вчитися. Наші предки залишили нам цілу скарбницю зразків правил моральної поведінки молоді, кодексу честі і правди, порядності та любові. Нам залишається тільки прийняти їх у своє серце і вчити наших дітей на морально-етичних прикладах духовного життя нашого народу.

взято з http://www.rius.kiev.ua/colodiy


Переглядів: 681 | Додав: svitovyd | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього комментариев: 1
1 Kirillovs  
0
Бывают в жизни огорченья happy
Но это не тот случай angry

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входа

Календар новин
«  Лютий 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728

Поиск

Друзі сайту

Статистика


Copyright MyCorp © 2024   Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz