25 березня - Благовіщення (Богиня Весни приходить)
12:32
Богиня Весни пробуджує Блискавицю - жіночу пару Перуна. В цей день
суворі заборони починати всяку справу, "навіть пташки гнізда не в'ють"
(поганий час для будь-якого почину і зачаття).
Був у давнину звичай тримати всю зиму пташок в хаті, а на Благовіщення випускати на волю.
В
Україні з цими святами пов’язані табу (заборони) копати землю, бити її,
забивати кілки тощо. На українському Поліссі кажуть:“Не торкать землю:
нельзя орать до Благовіщення, кілка не забивать” (с. Старі Яриловичі,
Чернігівської обл.). Вважається, що до Благовіщення Земля вагітна. А з
цього дня вона прокидається для родів: вилазять змії, гади, все, що під
землею, прилітає зозуля. На Воздвиження навпаки – “вся повзуча твар”
входить у землю. Тому Благовіщення і Воздвиження вважаються “межовими
днями”.
"Зозуля тому й несе яйця в чуже гніздо, що колись робила кубло в день Благовіщення" "Все, що народиться в цей день — погано ростиме, бо від благовісного теляти добра не ждати". "Благовісне яйце під квочку не кладуть".
На
Благовіщення. Якщо хлопці помітили бузька (лелеку), то показували йому
священні хлібці, випечені спеціально для цього, й кричали: Бусень,
бусень! На тобі голвоту, а ти мені жита копу!
Дівчата ж, зустрівши ластівку, брали жменю землі, несли її на город і там розсипали, щоб рясно вродив кріп. За
повір’ям на Благовіщення птахи не тільки не в’ють гнізд, а й не
несуться. Цього дня господині навіть не брали яєць з кубел. Винятком
були хіба що чорногузи (лелеки), які обов’язково мали знести по яйцю.
Чи
не найбільшим гріхом в народі вважалося на Благовіщення позичати
вогонь, користуватися слід лише домашнім. Ця заборона відома по всій
Україні. На Закарпатті в цей день дівчата до сходу сонця розчісували
волосся, обходили довкіл оселі й тричі замітали хату. Сміття відносили
до річки, брали в ній воду і скроплювали грядки, на яких мали
висаджувати розсаду.
Відоме ще й таке дійство: щоб відьми не
крали молока, жінки ввечорі напередодні Благовіщення, наповнювали відра
й дійниці водою, а хлів обсівали маком-самосієм. Удосвіта спалювали
старі постоли чи капелюхи і цим попелом підгодовували тих корів, які
важко звикали до гуртових пасовиськ.
«Ніяка птиця не в’є гнізда в цей день, один тільки горобець не знає свята Благовіщення, бо він, бач, бусурмен поміж птицями». «Якщо
яка-небудь птиця проспить Благовіщенську заутреню або в цей день зів’є
гніздо, тоді віднімаються у неї крила на кілька день, і вона не може
літати, а тільки бігає по землі, розчепіривши крила. Цього ніхто не
може бачити, крім відьми, яка тоді не літає, а сидить тихенько вдома». (Зап.
від Св. Галушки, Київщина. Олекса Воропай. Звичаї нашого народу:
Етнографічний нарис. - Мюнхен: Українське видавництво, 1958. Олекса
Воропай. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. - К., 1991 - Т.І. -
с 277).
Колись вірили, що на Благовіщення, як і на Великдень, сонце, виходячи з-за гір, грає (Терещенко А. Біт русского народа. - СПб, 1848 - Т.6. - С 22)
Щука-риба,
зловлена і зварена на Благовіщення, має чародійну силу, бо ж це
«благовіщенська щука». В кормовий мед пасічник висипає на порох потерту
голову благовіщенської щуки, висушені й потерті на порошок мурашки і
перець — «щоб бджоли були зубаті, як щука, працьовиті, як мурашки, і
сердиті, як перець»
У вічко вулика вкладали череп
благовіщенської щуки, щоб бджола пролазила поміж зубами: «Така бджола
буде зубата і не дасть себе в обиду»
(Олекса Воропай. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. - К., 1991 - Т.І. - с 280).
