Світовид

Світовид. Світовид (Святовит, Свентовит) - Бог Неба, небесного світла, найвищої святості²⁰. Можливо, тотожний давньоруським Роду, Диву, Білобогу, близький до Сварога та Перуна, а також до грецьких Зевса²¹ та Аполлона²². У Ріґведі йому відповідає Савітар — Бог сонячно­го світла, який дає рух Сонцю (Ріґведа, І. 35. 9). Ім'я цього Бога похо­дить від світло в його різноманітних значеннях: сонячне світло (день), білий світ, святий, священний. Гельмольд у своїй «Слов'янській хроніці» називає Світовида «Богом Богів».

Зображали Світовида у вигляді чотиригранного стовпа, орієнтова­ного чітко на чотири сторони світу. Він має вгорі чотири обличчя (два чоловічих і два жіночих) під однією шапкою. Це дозволяє припус­тити, що Світовид відає всіма чотирма сторонами білого світу.

Одне з найвідоміших кам'яних зображень Світовида знайдено в 1848 р. у р. Збруч в Україні (нині статуя знаходиться у Краківському архео­логічному музеї). Кумир має три яруси, які символізують триєдність світів Прави (верхній світ Богів), Яви (середній світ людей) і Нави (нижній світ Предків). Це дає право дослідникам вважати Світовида персоніфікацією Світового стовпа (Світової осі, Світового Дерева, Дерева Життя). Статуя Світовида втілює в собі п'ять Богів слов'янського пантеону (верхній світ царства Білобога: Лада — схід, Дажбог — південь, Перун — захід, Моко-ша — північ; і нижній світ царства Чорнобога: триликий Велес).

Атрибутами Світовида можемо вважати ті символи, які має його статуя. Так, постать Мокоші зображена з рогом достатку в руці; Лада — з обручкою, Дажбог — із солярним знаком (колесом), Перун — із мечем і конем. Про білого коня Світовида згадує Саксон Граматик у своєму описі святині Аркона (1168 р.).

Меч Світовида — символ боротьби проти сил темряви й хаосу. Білий кінь — символ білого світу і божественної святості, вічного руху Сонця.

Найзнаменитіший храм Світовида, Аркона, знаходився у Ругії. Він існував до 1168 року, доки його не зруйнували данські хрестоносці. На­зва святині походить від давньослов'янського ректи — говорити, пе­редрікати. Саме тут був найсильніший оракул, до якого сходились мешканці не тільки ближніх поселень, але й усієї Слов'янщини, щоб почути віще слово жерців. Як писав В. Шаян, місто Аркона вивищува­лось на 50 метрів над рівнем моря і над усім островом Ругія (Руян). Цілком імовірно, саме цей острів у давньоруській міфології називають островом Буяном. Найбільше згадок про цей чарівний острів збереглося у словесній магії східних слов'ян (замовляннях).

Нині о. Рюген у Балтійському морі належить Німеччині, на місці колишньої святині знаходиться село Альтенкірхен, що у перекладі з німецької означає Старий храм²³. Тут у стіні католицького костьолу збе­реглася гранітна плита розміром 1,19 х 1, 68 метра із зображенням Бога ругіян Світовида. Він зображений у вигляді вусатого чоловіка в довгій сорочці з рогом у руках. Польські дослідники стверджують, що рельєф виготовлений у X—XI ст. Ще в XVIII ст. це зображення було підписане: «Sanctus Vitus oder Svantevit» («Святий Вит або Свантевит»). Нині напис, вірогідно, зітертий. Аж до XIX ст. в ругіянській традиції побутувала думка, що це зображення язичницького Бога Світовита²⁴.

Свята Світовида відзначалися влітку і восени. 15 червня здійснювали різні справи, які сьогодні ми могли б назвати «магією натхнення». Обряд полягав у тому, щоб показати Світовидові все своє багатство — вишивки, рушники, хустки, килими, які кожна жінка витягувала в цей день зі скрині й просушувала на сонці. У південних і західних слов'ян (сербів, хорватів, словенців, болгар і поляків) відомий Бог на ім'я Вид (Видо), який за всіма ознаками тотожний Світовиду, але в умовах християнізації перетворився у «святого Вита», який нібито опікується зором людини, бо його ім'я похо дить від «видіти» — бачити. У цей день намагалися виносити своє рукоділля для показу людям і Богам, щоб уміти вишивати ще краще²⁵.

Але найзначнішими були Світовидові урочистості в день осіннього рівнодення (нині випадає на 25—26 вересня). Правилася всенічна Богослужба, подібна до Великодньої, відбувалося всенародне причастя до священного коловаю (короваю) розміром у зріст людини і священним на­поєм медом-сурою, який споживали з рога, промовляючи славослів'я Бо­гам. Із середньовічних хронік відомо, що в святині Аркона це свято було найшанованішим. Воно відбувалося як осіннє свято врожаю. Кожного року головний жрець наливав мед у величезний ріг, який тримав у руці кумир Світовида. За тим, скільки лишалось священного напою в цьому розі до наступного осіннього рівнодення, жрець віщував, яким буде на­ступний рік. Потім знову наповнював ріг священним напоєм.

Храм Світовида також існував майже до XVII ст. на горі Богит (Тер­нопільська обл. України). У XIII ст., як вважають археологи, храм (капи­ще, жертовник і хороми) були зруйновані, можливо, внаслідок монголо-татарської навали. Однак збереглися давні рукотворні вали, кам'яні во­рота, складені з трьох величезних менгірів, спіралеподібна вимощена ка­менем дорога, яка веде на вершину гори, де розміщувався жертовник, інші культові місця і стояла сама статуя. Оскільки оригінал статуї Світо­вида вивезений до Польщі, нині в Києві на Софійському майдані вста­новлено копію цієї статуї. Копії Збруцького Світовида мають також інші музеї України (Кам'янець-Подільський, Переяслав-Хмельницький).