В народі це свято називали просто "Семена". За старим стилем воно
припадало на 1.09 й вважалося початком осені (тому росіяни також
називали Семена Літопродавцем). Окрім того, із введенням християнства в
Київській Русі (Х ст.), Володимир Великий переніс Новий рік з березня
на вересень згідно візантійського зразка. Як відомо, візантійський
імператор Костянтин Великий 1.09 (за новим стилем 14.09) 312 р. переміг
Максентія і дарував християнам свободу віросповідання. Отці І
Вселенського собору (325 р.) на пам'ять про це постановили починати
Новий рік 1/14.09 як дня, який став початком "християнської свободи".
Вересневе
новолітування не одразу набуло поширення на українських землях і хоча
суворий наказ митрополита Київського Феогноста (1342 р.) змусив людей
відмовитись від дохристянського календаря й узаконив відзначення Нового
року за церковним календарем - з 1.09, все ж прижилося нововведення
лише в XV ст. Тому в подальшому в цей день відзначали і початок Нового
року, а відповідні обрядодії напередодні Семена називали "Свято свічки"
чи "Весілля свічки". Особливо пишні церемонії відбувалися на базарах
українських міст. Так у Києві на Контрактовому майдані звечора
збиралися ошатно вбрані представники різних цехів і опівночі запалювали
урочисто прикрашені свічки й ліхтарики. В ході святкового дійства
ремісники несли цехові корогви, співали свій гімн й демонстрували
вертепні вистави. А вранці на Семена цеховики розходилися по місту
вітати киян з Новим роком.
Святкували Семена й повсюдно в селах.
Оскільки преподобного вважали покровителем "вогню", то селяни
влаштовували обряд "женіння": "свічки", "комина", "каганця" чи
"лучника". Запрошували близьких гостей, готували весільні страви,
прикрашали свічку чи каганець, урочисто запалювали вогонь і веселилися.
Наступного дня запалену свічку переносили до іншого господаря й
продовжували "свіччине весілля". Так могло тривати цілий тиждень. Але
лише виконавши такий обряд (якого особливо дотримувалися сільські
кравці й шевці) ремісники могли приступати до своєї праці вдосвітки та
ввечері при запалених лучниках чи каганцях. Окрім того, в деяких
місцевостях ще й "засиджували" вечір - святкували в когось із
господарів, щоб тим добре працювалося і не хилило на сон темними
осінніми вечорами. Інколи подібні "засидження" влаштовували не вдома, а
в шинку. Годилося також в цей день встановлювати ремісниче обладнання
(ткацький верстат і т.п.) в хаті і розпочинати при посвіті перше
ткання. До хатніх посиденьок - вечорниць переходила з Семена і молодь
після літніх "вулиць" та "колодок".
У багатьох козацьких та
селянських громадах на Семена влаштовували пострижини зарослих за літо
хлопців та вперше садовили їх на коней. Як твердить О. Воропай, цей
звичай походить ще з княжих часів, коли князі урочисто садовили на
коней своїх синів, везли їх до храмів, де після церковної відправи
пострижини виконували високі церковні ієрархи.
Землероби до
Семена завершували сівбу озимих культур і приступали до копання
картоплі. Прямо на городах розкладали вогнище, пекли нову картоплю і
гріли руки - "щоб не мерзли зимою" (за О. Воропай).
Семена також
вважали покровителем птахів. Казали, що о цій порі у вирій відлітає
зозуля й соловей, а ластівки - умощуються на зиму у криницях. Горобців
Семен розквартировує на зимівлю по селах, а чорти перемірюють їх міркою
й частину забирають собі. Тому, казали, горобців стає значно менше.
В
деяких регіонах проводили обряд очищення оселі від комах, яких вимітали
з хати полином (із зелених свят) і примовляли: "Киш, мухи, до степухи,
а ви, блохи, до Явдохи" (за В. Борисенко).
На Семена старші люди примічали погоду, якщо було ясно - то прогнозували сонячну й теплу осінь.
