За нашими повір’ями, саме тендітний лелека приносить до
нас дітей. Колись лелека називався у нас так, як у німців ще й досі
називається журавель – краном (der Kranich). Між іншим, саме з кореня
«кран» деякі етнографи-дослідники, наприклад, Зореслов Ключко,
прослідковують самоназву Україна, тобто країна кранів або ж земля
лелек. Дослідник навіть знайшов у батька історії Геродота у VІІІ книзі
вживання самоназви пелазгів: «Афіняни тоді, коли країну, що тепер
називається Еллада, залюднювали пелазги, були пелазгами і називалися
кранаї». Дослідник вважає, що з розвитком багатобожжя птах «кран» у нас
поступово замінюється на «лелеку», що походить від імені богині
весняного відродження природи Лелі.
Лелека білий (Ciconia alba) влаштовує своє гніздо близько осель людини. Його відомі назви: чорногуз, бусел, бусля, бузько, боцян. Лелека чорний ( Ciconia nіgra ) - в болотистих місцевостях, подалі від людини. За повір'ям, село, в якому є хоч одне гніздо лелеки, вважається застрахованим від "великої тучі з бурею", а двір, що вподобали лелеки, - щасливим. Та й сам птах для гнізда обирає собі хату спокійну й побожну. Не тільки розорити гніздо лелек - великий гріх, а навіть полохати їх. За розорення гнізда лелека мститься тим, що приносить вогняну головешку й підпалює хату. На зиму лелеки летять в Ірій, а на весну неодмінно вертаються до свого дому, до свого гнізда. В народі кажуть: <Прилетів лелека - весну приніс здалека>. А ще існує прадавнє повір'я, що лелеки відносять в Ірій (Рай) душі померлих предків, а вертаючись назад, приносять дітей, тому весною їх з нетерпінням чекають. Колись місяць квітень навіть називали <лелечником>. Цікаво, що в угорській мові знаходимо співзвучне слово "lélek" - душа, котре пояснює наше слово "лелека" і підтверджує давні космогонічні уявлення праукраїнців. В перекладі з китайської мови назва нашої країни є "Божа країна", або " Країна Птаха"..
Лелека був тотемом трипільських племен пеласгів, які називали себе
лелегами (лелеками). Його зображення вони залишили на Балканах, на
островах Егейського моря, в Малій Азії – всюди, куди переселялись. Від
їхньої самоназви, очевидно, і походить назва цього птаха. А ще він має
назву Гайстер, що давньогрецькою означає “зоря”. Гайстер є символом
давньої богині Вечірньої і Вранішньої Зорі, яка освятила птаха назвою
зірки. Лелека
(бусол, бузько, чорногуз, гайстер) - символ богині Зорі; символ поваги
до батьків; символ мандрівників; сімейного благополуччя, щастя;
батьківщини.
Лелека в українців – святий птах, який, за повір’ям, має риси і
звички, що притаманні людям. В народному уявленні він є символом праці
і відданості. Де він покладе своє кубло, тій хаті буде щастити, а якщо
його образити, він і хату може спалити. В Україні птахів і звірів не
називали людськими іменами. Однак, для лелек робили виняток: "Антоне,
принеси тепло".
Лелеки розуміють людську мову (адже колись говорили), як і люди,
шукають собі пару, турбуються про дітей і через ревнощі можуть
покінчити життя самогубством. Якось люди недобре пожартували і
підмінили яйце лелеки качиним. Лелека-мати вигрівала яйця, а батько
носив їжу. Коли на світ з’явилися пташенята, разом з малим лелекою в
гнізді вилупилось і каченя. Побачивши його, лелека високо злетів у небо
і каменем упав на гніздо. Мертвими на землю впали пташенята і
лелека-мати. А садиба того господаря незабаром пішла з димом.
Як і людина, лелека може плакати: “Бузьок може нудитися за хижею, в
якій жив, ще як був чоловіком, - розповідається в одній легенді. – То
він гніздо і в’є на дахах і живе коло людей. Ми часто можемо бачити, як
він журиться. Стоїть годинами на одному місці з опущеним дзьобом –
плаче й думає про своє людське життя”. Лелека сумує, коли бачить свари
поміж людьми: “стане нерухомо на одній нозі і плаче гірко... А як
бачить добро між людьми, то калатає своїм дзьобом. То він так радіє”.
Звернімо увагу на те, скільки пісень, казок і повір’їв в Україні
пов’язано з цим білим птахом з чорною позначкою і скільки він має назв
– бусол, боцюн, бузько, гайстер, чорногуз, лелека. У фольклорі і
літературі лелека символізує любов до рідної землі, тугу за
батьківщиною. Невипадково ліричний герой однієї з пісень просить:
"Візьміть мене, лелеченьки, на свої крилята".
Лелеки з давніх часів перебувають під охороною українців, ще з часів тотемізму. Їх вважали провісниками весни, птахами Сонця.
Якщо згадаємо, що за повір’ям він приносить дітей, то стане
зрозумілим, чому бог шлюбу і кохання в давніх українських і польських
піснях зветься Лель, а скіфський бог плодючості – Гайстеріс. Отже,
Лелека – ще й символ Cонця.
Взято з http://yatswish.livejournal.com/48024.html#cutid1
|