*16 березня 2008 (7516) року - Вербиця, Вербіє, Квітна неділя, Цвітна неділя. Славимо вічне Прадерево Життя. Освячення вербних гілок. Хльоскання дітей і дорослих вербовою гілкою означає побажання здоров’я та росту.

Вербна неділя.
У вербну неділю святять на святилищах вербу, якій народ надавав магічних властивостей: вона відвертає бурю, грім, а кинута в полум’я, — гасить пожежу. Освячена верба має цілющу та очисну силу: відваром з неї лікувалися та вмивалися. Коли навесні вперше виганяли худобу на пасовисько, то брали освячені гілочки верби, щоб до тварин не чіплялася різна нечисть. У народній медицині її разом із цілющими травами використовують для лікування головного болю, гарячки та пропасниці. Освячені гілочки верби залишали у хаті на божниці, садили на городі. Якщо ж проросте, то, коли є неодружений хлопець чи дівчина, вони обов’язково одружаться. За народними віруваннями, у Вербний тиждень не можна сіяти конопель і городини, бо «буде ликувате, як верба». Не сіяли колись у цю пору і буряків, бо «будуть гіркі». Вербовими гілочками розпалювали у печі, коли пекли короваї. А хлопці й дівчата билися вербою, примовляючи:

Не я б’ю — верба б’є,
За тиждень — Великдень,
Недалечко — червоне яєчко.

Будь великий, як Верба,
А здоровий, як Вода,
А багатий, як Земля!

В Галичині примовляли так:

Шутка б'є - не я б'ю,
Віднині за тиждень
Буде в нас Великдень!

Свячена верба користується великою пошаною серед нашого народу. "Гріх ногами топтати свячену вербу", а тому навіть найдрібніше гілля, якщо воно залишилося після освячення, палили на вогні, щоб, боронь Боже, під ноги не потрапило.

Від Вербної неділі починали активну підготовку до Великодня: розписували писанки, начиняли ковбаси, випікали обрядове печиво, а також пшеничну паску, а подекуди й солодку сирну бабку.

Верба - символ Космічного океану; Прадерева життя; надзвичайної працездатності; запліднюючої, родючої сили; пробудження природи, весни; засмученої жінки; вдівства; України, батьківщини.

Верба має суперечливе /часто протилежне/ символічне значення. У середньовічній Європі її називали деревом поетів та співаків, ораторів. Китайці пов'язували із вербою поняття жіночості, краси, м'якості. В Японії верба - дерево смутку, слабкості, ніжності. Стародавні греки присвячували вербу богиням Гекаті, Персефоні, які пов'язувалися з ідеєю загибелі. Верба символізувала також довговічність, повноту життя, була символом світового дерева /Мифы народов мира. - М., 1992. - С.370/.
Без верби і калини нема України, - говорить народна мудрість.

Ще кілька тисяч років тому верба вважалася священним деревом-тотемом у праукраїнців. "Верба, - вказував О.П.Знойко, - пов'язана була із космогонією і міфологією народу і символізувала першоджерело творення світу або Прадерево життя, тобто Чумацький Шлях на небі або нашу Галактику. Як символ Чумацького Шляху верби садили над шляхами... Доторкнутися людини свяченою вербою - значить поєднати її з космічними силами Всесвіту, надати можливостей відродження і здоров'я. Збудувавши хату, на Україні обов'язково садили неподалік вербу /Знойко О.П. Міфи Київської землі... - С.118/.
О.А.Шокало також вважає, що в українській культурі з прадавнини головним деревом вважається верба як ритуальне дерево весняного Нового року. Великодня Верба - Прадерево Життя усіх хліборобських народів, спільноєвропейський символ Всесвіту... Великодня Верба сприяє прилученню людини до Космічної Гармонії /Українознавство. - К., 1994. - С.296/.

Чому ж саме верба - одне з найшанованіших дерев на Україні? Вважаємо, що це зумовлено світлоглядом, особливостями трудової діяльності, національною психологією наших Пращурів. Діти Матері-природи, тонкі поетичні натури, вони обожнювали кожну травинку, птахів, звірину. Особливо радісним /після важкої суворої зими-холоднечі/ було пробудження природи, приліт вісників весни: журавлів, ластівок - священних птахів. А яке дерево розквітало першим? Саме верба. Пухнасті, як молоді курчатка, котики з блискучо-білявим /чи золотавим/ усміхом випромінювали тепло, ласку, запах весни.

"Зацвіла верба - прийшла весна,"

- казали у народі. Подекуди ще лежав сніг, було холодно - а верба цвіла. Отже, думали люди, вона сильніша за грізне божество Зими.
На честь цього дерева - вісника весни - сільська молодь влаштовувала спеціальне свято. "Вибравши з-поміж себе найудатливішу юнку, - пише В.Скуратівський, - дівчата прихорошували її котиками та розпуклими вербовими галузками, наспівуючи веснянку:

"Ой вербо, вербо, вербице! Час тобі, вербице, розвиться!"

Взявшись за руки, водили хороводи... Тим часом дітлахи на різні голоси закликали весну змайстрованими з верби свистульками. Таке видовище вражало своєю поетичністю й красою" /Скуратівський В. Берегиня. - С.268/.

Іще однією причиною шанування верби, була її вологолюбність. У давнину люди з побожним трепетом ставилися до води. А це дерево завжди росло тільки там, де була вода. Отже, воно ніби тримало постійний зв'язок із божеством життєдайної вологи. Криниці, священні для українців місця, копали біля верби.

"Де срібліє вербиця, там здорова водиця"

- говорить народне прислів'я. Люди помітили, що верба - чудовий фільтр, очищає воду, надаючи їй особливого смаку, "вербового духу", що його утворюють смолисті речовини. Отже, здатність робити святу воду "живою", цілющою також спричинили пошануванню цього дерева.
Культ верби, був зумовлений особливостями її деревини. Віддавна наші пісенні Пращури помітили, що саме верба - дзвінка та голосиста. А отже, жива, добра. Із верби робили чудові кобзи, бандури. І оживало священне дерево, возвеличуючи гордий дух українця, його волелюбність.
Саме це дерево слугувало для виготовлення домашнього начиння: олійниць, ложок, корит, кошиків, човнів-довбанок. Поліщуки огороджували свої обійстя плетеними тинами. Колиски для немовлят - цвіту роду українського - робили із верби, дуба, бо саме ці породи дерев сприяли росту, здоров'ю, силі. Отже, сакральні човни, колиски, кобзи, криниці, весняні обрядодії пов'язувалися у свідомості з вербою. Все це і зумовило сакральну символіку.

У християнстві верба - прокляте дерево, бо, за міфами, із неї були зроблені цвяхи, якими збивали хрест для розп'яття Ісуса Христа. Існувало народне свято - Вербна неділя /за тиждень перед Великоднем/. Свячені вербові віти зберігали як магічні предмети, здатні відвернути недугу, викликати дощ. Існував звичай жартівливо бити посвяченою вербою зустрічних, дітей, що мало принести їм здоров'я, силу, багатство:

"Будь багат, як земля,І будь плодний, як лоза!"

Для українського народу верба - це його своєрідний символ. Вербовий сум, гарний і гордий, як душа українця. Як нескорений Великий Кобзар, що, перебуваючи в Орській фортеці, виходив серед пустелі вербове деревце.

Образ верби дуже поширений у фольклорі. Він символізує невибагливість, скромність, глибоку тугу і печаль матері-вдови, безталанної дівчини, асоціюється із одруженням:

Летіла зозуля, кувала,
Щось вона вербиці казала
Пора тобі, вербице, розвиться,
Пора тобі, хлопчино, жениться.

Безплідним жінкам давали їсти вербові бруньки, що повинно було, за віруванням, сприяти народженню дитини. Отже, верба - символ запліднення.
В українській літературі образ верби асоціюється із нелегким життєвим шляхом, втратами, трагічною долею народу. Напр.:

Я тільки нині зрозумів до сліз,
Що ви вже не повернетесь до хати...
І слово тихе й сумовите - Мати -
Цвіте в мені, як сивий верболіз.
/О.Білаш/.

Не повернуть козаки з походу,
Не заграють сурми на зорі...
Будуть вік стояти біля броду
Посивілі верби - матері.
/В.Симоненко/.

І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
/В.Симоненко/.
О.Потапенко.

Відрізана гілочка верби, навіть без коріння, приживається в будь-якому ґрунті й виростає в дерево. В народі кажуть:

"Верба, що лугова трава, її викосиш - а вона знову виросте"

Повитухи робили з вербового гілля купіль для породіллі й новонародженного, примовляючи:

"Як верба швидко росте, щоб так і дитина швидко росла".

В українському народному уявленні верба залишилася символом космічного ладу та надзвичайної життєздатності. Про те, що в наших Пращурів верба була божественним деревом, свідчать народні приказки:

"Верба коло брами - Господь з вами"
"Верба коло городу відведе шкоду".

Вербу також любили за її декоративні якості:

"Дарма верба, що груш нема, аби зелена" .

Однак в народі кажуть про вигадників, тих, хто любить розказувати небилиці:

"у нього на вербі груші ростуть".

Але в давнину, можливо, цей образ використовували у значенні багатства й благополуччя, про що свідчить народна пісня:

"У нас верби груші родять, у нас дівки в золоті ходять" (веснянка).

На позначення чогось неправдоподібного вживають вислів про золоту вербу:

"Куди не кинь, скрізь золоті верби ростуть".

У народі відомий також образ щеплених на вербі яблук, які отримали назву "верблянки".(Верхратський І. Говір батюків. - Львів, 1912).

Нереальним змістом наділяється також гарбуз, що виріс на вербі:

"Тоді буде, коли на вербі гарбуз виросте".

Цвітіння верби навесні - потрійне сято, адже і природа святкує початок весни, і людина радіє першим "котикам", і бджола бере перший мед. Існує повір'я: якщо верба квітне взимку, то відбудуться важливі перемоги у житті людей і держави. Вербова сопілка наділялася магічними якостями: гра на ній тримає вкупі всю череду худоби, а якщо перед цим вмочити сопілку в джерельну воду - корови даватимуть багато молока. Вербовим віником обмітали стіни хати, щоб все недобре виміталося з неї.

Верба також вважається чудовим лікарським засобом: відварами вербового гілля знахарі лікували поранених князівських дружинників. За цю властивість "склеювати рани" шанували її запорозькі козаки. Вербове листя жінки використовували як добрий косметичний засіб (ним натирали щоки, щоб були рум'яні).