Головна » 2008»Квітень»17 » 22 квітня Cвято пробудження жіночої любові і 23 квітня пробудження чоловічої любові та пристрасті
22 квітня Cвято пробудження жіночої любові і 23 квітня пробудження чоловічої любові та пристрасті
14:13
22 квітня - Красна гора, Велика Лада, Лельник, Ляльник (свято пробудження жіночої любові). Богиня Лада виходить на гору, щоб ладувати все навкруги, наводити лад у полях, лісах, гаях, вселяти любов у душі людей. Це дівоче свято краси і любові. Пісні й хороводи водять на честь доньки Лади - Богині Лелі. В цей день відбуваються сватання, заручини та весняні весілля. Богині - покровительці шлюбу приносять пожертви білого хліба та білого півня. 23 квітня - Ярило, Орій - Бог весняного Сонця, пристрасті й полум'яного кохання. Це свято пробудження чоловічої любові та пристрасті. Зустріньте його, хлопці-молодці! Це Ваше свято Любові! Парубки вибирають собі пару. Лельники у давніх слов'янських країнах святкували протягом цілого місяця. Відсвяткуйте Лельник у весняному гаю, над річкою, біля святинь свого народу. Офіційний сайт братства Сварга
З репортажу 1+1 В прадавні часи вважалося, що Весну треба зустрічати на підвищеннях. До наших часів дійшли деякі відомості про так звану Красну гірку – дохристиянське свято приходу весни. Відродити страродавні весняні звичаї взялися фольклорні колективи "Божичі", "Древо", "Володар" за ініціативи соліста гурту "Воплі Відоплясова" Олега Скрипки. Зініційовані музикантом автентичні вечорниці вже стали традиційними. В дохристиянські часи вважали, що володарка весни і кохання - богиня Леля. На її честь влаштовували свято - Лельник. Кажуть, що в Києві саме на цій горі біля Андріївського узвозу, тисячі років тому, як і цьогоріч, влаштовували весняне обрядодійство. Олег Скрипка: "Свято називається Красна гірка, або свято Лелі. Вибирають дівчину, саджають на трон, наряджають і ніби віддають в жертву Змію. Приходить Змій, а один з хлопців перемагає змія, рятує дівчину, і це символічно ніби врятована Весна". Етнографи зазначають, що весняні хороводи пращурів були особливі. Ірина Клименко, завідувач лабораторії Музичної етнографії Національної музичної академії: "Вони виробляють різні фігури, це або рух за ходом Сонця, вважалося, що тоді Сонце швидше викотиться і зігріє землю. Або ж заплітали хвилясті лінії, які ніби наслідували або швидкий плин води, або вважалося, що цим можна допомогти зелені розквітати буйніше, допомагаючи цьому співом, голосним, відкрити, щоб його було далеко чути". З покон-віків ведеться, що Весна – пора кохання.. Олег Скрипка жартував, що знає рецепт приворотного зілля і запевняє, що у куліш з пшона і шкварок додав і чаклунської трави. Українці з діда-прадіда культ шлюбу мали, хоч і були в них про тілесні втіхи сороміцькі пісні.І тоді про це співали алегорично: про кота, який упав в перинку чи про журавля, що дибле конопельки. http://www.1plus1.com.ua/tsn_news/tsn_archive/?date=2004-05-07
22-го квітня наші Предки святкували Ладовицю, або Лельник. В залежності від регіону могли бути деякі відмінності щодо назви, але частіше за все то був таки Лельник, оскільки Леля є дружиною Ярила – того Бога, що святкується в наступний день. На Лельник, дівчата виходили в поля, співали гаївки, веснянки та інші обрядові пісні, закликаючи Весну. Але це вже звернення не до Весни приходящої, яку кличувть на Стрітення – в людому місяці. На Лельник вже кличуть буйяння – розквіт сили Весни у всьому живому. Дівчата обирали з-поміж себе Княжну – так називали серед усіх найкращу. Її вдягали в квіти і проносили хлібні дари. І далі, цілий рік по святі, її називали Кнажною. А наступного року знову обирали найсправнішу, найвродливішу, аби та знову несла це звання.
23 квітня, на наступний день, наші предки святкували Ярила Буйного. Ярило Буйний - це свято вояцької сили, свято молодих хлопців, оскільки Ярило Буйний – це молоде Сонце. Юнаків нарікали новими іменами. В традиції словян було змінювати імя протягом життя. Спершу - дитяче імя, а в Ярилин день, в повноліття, коли хлопчаки ставали юнаками, - отримували доросле імя в роді. Повноліття у словян було в 14 років, а не у 18, як у нас зараз. Батьки дарували їм першу зброю, зазвичай то був меч. Доречі, згадаємо літопис: Великий Князь Святослав Хоробрий рушив у похід із своїм батьком, Ігорем, в 12 рокв. У цьому віці він уже брав участь в битвах, в поєдинках. І таке було можливим бо на дуже високому рівні був з ранніх літ гарт. В цей день Волхви проводили також освячення і принесення в жертву хліба. Велесова Книга свідчить, що наші предки не мали кривавих жертв - та жертва не угодна нашим Богам. І сьогодні ми чинимо так, як наші предки: ми жертвуєм нашим Богам хліби і злаки, оскільки народ словянський, народ український є народом хліборобським. Найбільший скарб нашого роду – це хліб. І ми знаємо, що до тепер в українських родиних, в традиційних сімях, на столі обовязково повинен стояти хліб. Перевернення хліба – погана прикмета. За це дітей завжди сварили і наголошували на тому, що хліб треба ставити з повагою. Памятати, що це скарб і символ нашого роду. Те ж саме – Дідух.
Автор - Богумир
Ярило – це яре родюче весняне сонце. Він уособлював буйність, любов і любовну пристрасть, опікувався земними плодами, врожаєм зернових. Ярило – це бог весни, а також дітонародження. Хоч Ярило і належав до богів, але народна уява наділяла його земним життям. Поліщуки (мешканці Полісся – сучасних Київської, Житомирської і Рівненської областей), уявляли Ярила молодим гарним парубком, який їздить на білому коні у білій мантії. На голові у нього вінок з весняних квітів, а ноги босі. У лівій руці він тримає жмут житніх колосків. Про його благодайність мовиться в пісні:
А де ж він ногою – Там жито копою, А де ж він не зирне – Там колос зацвіте...
Ярило відмикає (заплюднює) Мати Сиру-землю і випускає росу, через що починається бурхливе зростання трав. Якщо сприяла погода, цього дня здійснювався урочистий вигін худоби на пасовищі - на Ярилину росу. Слід сказати і про те, що як це трапилося і з рядом інших Стародавніх Слов'янських Богів після хрещення Русі багато рис Рідних Богів були «сховані» під іменами християнських святих. Конкретно ж образ Ярила органічно наклався на образ Єгорія Хороброго (Георгія Победоносца, Св. Юрія). Причиною тому є як схожі функції, так і співзвуччя імен – Яріло і Юрій. Відомий християнський (?) апокриф «Єгорій Хоробрий» геть позбавлений суто християнської моральної основи і понад усе нагадує народну билинну творчість, тому дослідники схильні бачити в цьому творі стародавню оповідь, що «обросла» потім християнськими рудиментами. До цього варто додати, що на іконах Єгорій зображається, як і Ярило в народних уявленнях, на білому коні, а на одній з ікон XVв. у нього на щиті зображено Сонячний лик.
23 квітня вшановуються чоловічі сили природи: Ладо (чоловіча пара Лади), Ярило — Бог весняного Сонця й розквіту. Ладо згадується як Бог-Предок, який відкрив достойному русичу Квасурі секрет приготування священного напою сури, якою слід прославляти Богів Прави. Хлопчиків, народжених в цей день, називали іменами з коренем Яр — плодючий: Ярець — народжений на Ярила, Яролик — подібний лицем до Ярила, Ярополк — військо Ярила, Ярослав — слава Ярила, Ярун — родючий, життєдайний, Ярчик — пестливе від Яр та ін. Взято з http://www.tereveni.org.ua/forum/index.php?showtopic=4744&view=findpost&p=109078
22 квітня — свято Лади — Богині жіночої пристрасті, материнства. Вона — старша Рожаниця, мати двох першопочатків життя Лелі (втілення води й жіночості) і Полеля (втілення вогню й чоловічої сили). У цей день також вшановують і молодшу Рожаницю, Лелю (або Лялю) — Богиню дівочого кохання. На її честь водять хороводи — «лельники». Дослівно Леля, Ляля означає «лялечка, маленька дівчинка», так називають і дівчинку, навколо якої водять обрядове коло, і яка після обряду обдаровує всіх учасниць дійства обрядовими стравами, гостинцями. Ім’я Ляля надають дівчаткам, які народжуються близько до цієї дати. Наступного дня, 23 квітня вшановуються чоловічі сили природи: Ладо (чоловіча пара Лади), Ярило — Бог весняного Сонця й розквіту. Ладо згадується у Велесовій Книзі як Бог-Предок, який відкрив достойному русичу Квасурі секрет приготування священного напою сури, якою слід прославляти Богів Прави. Хлопчиків, народжених в цей день, називали іменами з коренем Яр — плодючий: Ярець — народжений на Ярила, Яролик — подібний лицем до Ярила, Ярополк — військо Ярила, Ярослав — слава Ярила, Ярун — родючий, життєдайний, Ярчик — пестливе від Яр та ін. Взято з http://www.golosiyiv.kiev.ua/useful.php?id=247
Ярило (Ор, Юр) є покровителем землеробства й тваринництва, оберігачем полів та врожаю. З приходом свята Ярила весна остаточно правує на землі. На день Ярила врочисто виганяють на випас домашніх тварин на "Юрійову росу", котра вважається особливо корисною. Корів виганяють до сходу сонця зі свяченою вербовою галузкою – щоб Ярило оберігав худобу. Господині, виганяючи тварин на випас, обдаровують пастухів. Зранку на пасовисько виходить священик – щоб благословити молитовно тварин. У храмах до образів Ярила ставлять свічки. Після обід священик йде освячувати поля. Він читає молитву на щедрий врожай та рясні дощі, виголошує проповідь, а потім обходить ниву, скроплюючи її водою. Люди всі разом моляться за плодючість землі. Дехто запрошує священика і на особистий посів. Після спільного обходу всі сідають обідати. Для удобрення землі заривають в неї залишки їжі. П’ючи напої, промовляють: – Роди, Боже, жито пшеницю і всяку пашницю! – Дай, Боже, нам урожаю! На Ярилів день, зазвичай, ходять босоніж по росі і вмиваються нею, бо вона вважається вельми цілющою.
