*5-11 травня - Русалії (Русальський тиждень, Зелений тиждень, Трійця).

Свято Берегинь Роду, поминаємо Душі Праматерів, приносимо пожертви із свіжовипеченого хліба на воді річок (особливо на Русальчин Великдень - 8 травня, четвер). У суботу разом із зеленим клечанням Душі заходять до нашої оселі, щоб подивитися на наше Життя. Треба всій родині жити в ладу, не сваритися, не підвищувати голосу, не ображати один одного. Слід згадувати Пращурів добрими словами, влаштовувати поминальний обід. У Велесовій Книзі записано:" Слава Отцям нашим і Матерям, що вчили нас про Богів наших і вели нас за руку по стежці Права, слава!"У ці дні завивають вінки, заплітають берізку, заквітчують хату і подвір'я. Жінки розвішують на деревах рушники, стрічки, шматочки полотна - "Русалкам на сорочки", дівчата кидають на воду вінки, пахучі зела (лепеху, полин, любисток, м'яту, шовкову траву) - це є пожертви Русалкам перед початком купального сезону.

Свято Русалій згадується у Велесовій Книзі (дошка 7-А). Русалки - добрі Божества врожаю, покровительки рослинної сили природи. Уявляються у вигляді гарних дівчат з довгими розпущеними косами, заквітчаними запашним зіллям, квітами, травами. В русалках наші Пращури вбачали посередників між світом Яви і Нави. Русалки приходять на землю, щоб допомогти рослинам проростити їхні зелені паростки, наситити їх вологою, сприяти багатому врожаю. Тому в часи Київської Русі свято Русалій відбувалося на початку травня, коли з'являлася молода зелень, але з прийняттям християнства, це свято поєднали зі святом Трійці та перенесли на місяць пізніше, коли вже рослини повністю розвинулись. Русалок є "тридев'ять сестріниць", тобто 27 сестер. Вони мають свої імена. Так, є русалки водяні, гірські, лісові, польові та ін. З квітами й травами заносять в хату добрих духів родини. На Поліссі вважають, що Русалками стають жінки, народжені або померлі на Русальному тижні. Русалкам жертвують стрічки, полотно, сорочки, які розвішують на деревах: бо Русалка - дух, який потребує тілесної сорочки, щоб отримати нове життя. Русалії тривають тиждень, після чого з Русалками прощаються і урочисто з піснями проводять їх за село.

Картина художниці Тетяни Ягодкіної, з серії картин „Плетиво часу”.

Взято з http://www.svarga.kiev.ua

Згідно української міфології вважалося, що взимку русалки переховуються у землі, з Чистого четверга і до Трійці вони перебувають у воді, а на Зелені свята виходять на берег (тому їх ще називали берегинями, мавками, нявками, лоскотарками) і переховуються в луках, полях, лісах, річках та озерах. Один раз на рік на русальний тиждень русалки виходять із своїх схованок і влаштовують собі свято: плещуться у водоймах, співають, сміються, водять хороводи, гойдаються на віттях дерев (часто при місячному світлі). А люди зобов'язані шанувати це святкування: нічим не ображати русалок, не заважати їм, не працювати, бути уважними, щоб не зазнати від них шкоди.

В прадавні часи ці істоти не вважалися небезпечними і персоніфікувалися з ідеєю родючості, а всі ритуали на їхню честь мали сприяти урожайності і приплоду. З поширенням християнства русалок все частіше відносили до розряду нечистих сил (нижчої демонології), яких слід боятися через можливі з їхнього боку шкідницької дії.

Особливо шанували в народі й обставляли з різними табу четвер на зеленому русальчиному тижні, який ще іменували Русалчин Великдень. В цей день не виконували важливої роботи, не відважувалися купатися, ходити в ліс та поле. Лише окремі сміливці, взявши з собою обереги (полин, любисток, часник), йшли раненько до батькової ниви чи в ліс і залишали там шматки житнього хліба й віночки. Юнки вірили, що це задобрить русалок, а ті пошлють їм багатих женихів та урожай жита. У випадку зустрічі із русалкою слід було правильно відповідати на питання та відгадувати загадки останньої. На русалчин оклик: "Полин чи м'ята" - треба було казати: "Полин", тоді будеш у безпеці. Бо на відповідь "М'ята", русалка вимовляла "Тут тобі й хата" і могла "залоскотати" до смерті.

Для захисту від русалок в народі існувала ціла низка оберегів. Вже саме клечання оселі й садиби зеленню було важливим захистом. Також на русальчин тиждень люди носили із собою татарське зілля, любисток чи полин (на шиї), підперізувалися полиновими перевеслами, одягали вінки із віття дерев та трави, позначали по колу простір навколо себе свяченим ножем, дітям у ліжечко чи колиску клали часник і свяченого ножа тощо. Примітно, що замкнені лінії (пояса, вінка, "ножового кола") з прадавніх часів мали магічні захисні властивості.

Окрім того люди намагалися задобрити русалок подарунками й гостинцями. Для цього розкладали на підвіконнях розламаний гарячий хліб, що парував, розвішували на деревах одяг та шматки матерії, зв'язували віття дерев для гойдалок.

Регіонально в Україні існували різні стереотипні уявлення про русалок. В одних випадках ними вважали дітей, які вмерли не хрещеними. Звідси й відповідні ритуали. Коли в лісі чи на полі почуєш голосок: "Дай хреста", то слід в той бік кинути складений із травинок чи гілок хрестик. Бо вважали, що коли русалку чи потерча до 7 літ таким чином охрестити, то вони перетворяться на ангелів і за це людині Бог простить всі гріхи.

Щоправда найчастіше русалками в Україні уявляли молодих дівчат, які з розпущеним волоссям у вінках гуляють в час русальчиного тижня. В даному випадку вважалося, що русалками ставали дівчата-утоплениці, а в основі цих уявлень лежала прадавня практика ритуального жертвоприношення дівчат. Дана традиція дійшла до нас в ритуалі символічного жертвоприношення на Зелені свята , коли селом водили "дуб", "явір", "віху", "тополю", а потім їх символи-образи (віття, ляльки, опудала) символічно потоплювали. Таким чином, русалка поставала в обрядодіях як жертва, яку спочатку вшановують, потім страчують, а згодом возвеличують. Цим самим образ русалки був тісно пов'язаний із уявленням про "той" світ і померлих. А тому власне на Зелені свята люди поминали померлих і особливо т.з. "заложних мерців" (самогубців, утоплеників, замучених тощо), за якими дозволялося правити поминальні панахиди. На таких поминках люди несли на могилки клечання, ритуальні страви, роздавали милостиню.

На завершення Зелених свят та русальчиного тижня люди влаштовували обряд проводів русалок і з села, від своїх осель та нив до місця їхнього "постійного" перебування: "дів водяних - до броду", "дів лісових і польових" відповідно в луки та бори; самогубців, нехрещених - "до могилок", щоб душі цих представників "того світу" не завдавали шкоди сущим.

Наступного тижня після русальчиного розпочинався Петрів піст, або Петрівка (у 2004 р. - 7.06), який тривав до дня пам'яті святих Первоверховних апостолів Петра і Павла (12.07). згідно церковних правил дотримувалися посту в цей час слід було за уставом Різдвяного посту, коли вживали їжу рослинного походження з олією, але крім понеділка, середи і п'ятниці ще й рибу. За народним повір'ям цей піст встановив Святий Петро на прохання економних господинь, щоб їхні чоловіки на сінокосах не з'їдали основний запас молочних продуктів. Тому в народі вважали Петрівку не дуже суворим постом, коли під час важкої праці дозволялося трохи скоромного, а дівчата могли співати петрівчаних піснеспівів:

Мала нічка - Петрівочка,
Не виспалася дівочка…

У перший день Петрівки - понеділок, як правило не працювали, "щоб град посівам не зашкодив". Жінки сусідки збирались на гуляння - "замочувати дійниці", виголошували тости, випивали й співали відповідних пісень:

Щоб дійниця не текла,
А хазяйка весела була!
Щоб хазяйка не засипала
Да до корови рано вставала...
(За В. Борисенко)
Жартівливо-сатиричні дійства цього дня в народі ще називали розиграми, а зміст їх полягав у проводах весни, яку у вигляді солом'яної ляльки ("Кострубонька") з голосінням хоронили, та зустрічі літа:

Помер, помер Кострубанько,
Сивий, милий голубонько.
Зісталася хатка
І ще сіножатка,
І ставок, і млинок
Ще й вишневенький садок.
(За В. Скуратівським)

Другого дня Петрівки селяни вже приступали до важливих справ та заготівлі сіна, коли цілі громади-артілі косарів виходили з певними ритуалами на колективні косовиці в луки та плавні.

Молодь же та, особливо, дівчата збиралися вечорами для співання петрівських та купальських пісень в яких тонко впліталися шлюбні мотиви та хвала природі й буйній рослинності:

Ой темна нічка Петрівчана,
Кує зозуля дібровчана
Не куй, зозуле, в діброві,
Не збуди мене молодої.
Нехай мене той ізбудить
Котрий мене вірно любить
(За В. Борисенко)

Джерело:
http://diaspora.ukrinform.com/traditions-june.shtml