На Київщині в Русальний четвер, як тільки сходило
сонце, дівчата йшли на жита. Вони брали з собою хліб, спечений із
житнього борошна на свяченій воді. У полі дівчата ділили хліб порівну.
Потім кожна дівчинка йшла на ниву у свого батька. Там на межі й клала
той хліб для мавок – „щоб жито родило” http://uaua.info/content/articles/1124.html
...Для русалок у деяких місцевостях "завивають вінки" -
зв'язують два дерева. Це робиться для того, щоб чарівниці бавилися на
воді і не кидалися на людей. Іноді русалки ховалися у кущах, їх
викликала із зелених хащів зоря. Тому дівчата, вирушаючи на світанку за
водою, обов'язково повинні мати з собою "зорю" (так у народі називають
любисток). Коли молодь йде в Русалчин Великдень на прогулянку, то ховає
у кишені полин, який на Трійцю бабусі розкидали по хаті. Русалка може
спитати: "Полин чи петрушка?" Слід відповідати "полин". Тоді русалка
вигукує: "Полин згинь!" І зникає. Якщо кинути полин у воду і почути ці
слова, то можна сміливо купатися. Якщо ж на запитання русалки
відповісти "петрушка", то русалка відразу крикне: "Ти ж наша душка!" і
залоскоче насмерть. Підводна чарівниця також може запитати: "Що
мені мати варила?" У цьому випадку необхідно відповісти: "Борщ та
полин". В деяких місцевостях русалки запитують: "Полин чи м'ята?" Якщо
відповіси: "Полин", то водяниця вигукує: "Іди в долинь" і тікає; коли
кажеш: "М'ята", то купавка радісно кричить: "Тут тобі і хата!" і
стискує свою жертву у холодних обіймах...
...Все ж таки
русалчине серце - не камінь, а кров - не вода, тому трапляється, що у
купавок кров холоне в жилах і вони мерзнуть в темній джерельній
глибині. Час від часу русалки залишають її і відігріваються в лазнях,
повітках і клунях. Поза рідною водною стихією русалка може знаходитися
стільки часу, щоб встигло обсохнути її тіло. "Сухим четвергом" часом
називають Русалчин Великдень - лише в цей день водяниця має змогу
повністю обсохнути. Від рибалок можна почути, що русалки сидять на
камінні й плачуть, витираючи сльози волоссям. Мірошники раніше часто
спостерігали за русалками, які вилазили на колеса водяного млина. Час
від часу вони пірнали у шум, вовтузилися у воді і знову чіплялися за
колесо. При місячному світлі їхнє довге волосся ставало зеленим, з
нього без зупину лилася вода. Якщо протягом лише години русалка
працюватиме гребінкою, то з її волосся набіжить води стільки, що
вистачить затопити хутір або навіть село...
Теплі води, в яких
плавають тихі зорі, залиті місячним сяйвом зелені береги і квітучі
галявини - це стихія русалок. Що ж їх чекає, коли вітер зірве з дерев
останнє листя? Куди зникають тоді купавки? Одні вважають, що водяниці
переселяються на хмари, ховаються у нори, вириті під копицями. Інші
запевняють, що русалки вмирають в обіймах зимового холоду. Весною їхні
тіла заявляються у вигляді піни. Вона біліє над каламутними весняними
струмками, і вітер розносить її над пустельними степами... http://rodunna-knuga.iatp.org.ua/center_list_0082.html
В свою чергу матеріал взято з сайту http://yatswish.livejournal.com. Особлива подяка автору за його працю.
