14 липня 7516 (2008) - Стрибог (Посвистач, Позвізд) - Бог Повітряного простору,
від якого залежить погода. Вшануйте його хлібом, варениками, якими пригостіть
чотирьох Вітрів біля води.
Міфи і легенди стародавньої України. Стрибог. Сергій Плачинда
У полянина Жития та його дружини Добрини народилася вродлива донька,
яку волхви нарекли Поляною. Росла вона як з води. І вимостилася в
дивовижну красуню, якої світ не бачив. Багато красенів-парубків
сваталися до неї, та Поля була вірна Стрибі - найпрудкішому з усіх
юнаків округи. Міг він навіть обігнати стрілу, яку випустили з
найтугішої тятиви. Тож воєвода посилав Стрибу гінцем в різні кінці,
коли була в тому потреба.
Щасливі були і Поляна, і Стриба, і стали вони до весілля
готуватися. Та на заваді стала врода Поляни. Бо її краса осліпила
навіть грізного громовержця Перуна з Вирію. І надумав бог блискавки
взяти злюб з Поляною. "Бути Поляні Богинею!" - вигукнув громовержець
так, що його почули всі поляни. І зраділи, що матимуть такого
могутнього, всесильного родича, який щедро поливатиме їхню Землю дощем,
а ще, дивись, вогняними стрілами відганятиме ворогів.
Про Стрибу всі забули. Всі, крім Полі. Вона боялася злюбу з Перуном
і тихо плакала за своїм коханим. Та ось вбрали Полю в найкращий одяг і
повели до урочища Перуна, аби віддати в жони громовержцеві. Все плем'я
полян ішло за Перуновою нареченою. І похнюплений Стриба також. Ось і
задрижала Земля, всі попадали навколішки, лише Поляна стояла горда, як
богиня, - у золотому осяяні. З пучком вогненних стріл у руці з'явився
Перун. Молодецькі сріблясті вуса спадали аж на його могутні груди.
Горіли золоті кучері на голові. Сяяли його очі.
Усміхаючись, бог-красень став наближатися до Полі. "Прощай, кохана
моя Полю!" - скрикнув розпачливо Стриба, вихопив короткого мисливського
меча і вгородив собі в серце. Жахно скрикнув натовп. Жалібно зойкнула
Поля, залившись слізьми. Спохмурнів Перун і сказав: "Ні, не хочу, щоби
на злюбі моєму лилися кров і сльози. Хай же ти, чарівна Поляно, нікому
не дістанешся!"
Сліпуче сяйнули блискавки, вдарив грім. У неймовірному страхові
люди припали до Землі. А коли підвели голови, то не побачили красуні
Полі. Замість неї виросло дерево - високе й струнке, як дівчина. "То -
Поля!" - вжахнулися передні. "Що то за дерево?" - допитувалися задні.
"Тополя",- відказували їм. Так і пристала до дерева назва - ТОПОЛЯ.
А Перун злітав у Вирій, приніс звідти пригорщу Живої Води, бризнув
на лице мертвому Стрибі й ожив юнак. "Будь моїм побратимом, Стрибо!-
сказав Перун.- Адже обидва ми осиротіли без нашої Полі. Чи згоден?"
"Згоден", - відповів Стриба. Перун схопив за руку побратима, потягнув
за собою і... обидва легко злетіли в небо, полинули у Вирій. Там Стриба
з дозволу Рода вкусив молодильне яблуко і став безсмертним. "Роде, -
звернувся Перун до Сокола, - дай крила для ніг мого побратима Стриби -
його я хочу зробити богом вітрів, без яких не буде життя на Землі".
І тоді Сокіл-Род пустив дві сльозинки, і до ніг Стриби впало два
крила. І врочисто промовив Перун: "Тепер ти володар вітрів на світі,
тепер ти не Стриба, а СТРИБОГ!" Так вони стали побратимами - Перун і
Стрибог. Стриба щодуху ганяє хмари по світу, а Перун їх розпанахує
стрілами, пускаючи життєдайний дощ на Землю в потрібному місці. Так
вони творять добро: без вітру й без дощу й справді немає життя на
Землі.
