Світовид


Середа, 26.06.2019, 15:13


Приветствую Вас Гість | RSS


Головна | Регистрация | Вход
Меню сайту

Наше опитування
Оцените мой сайт
Всього відповідей: 135

Головна » 2008 » Листопад » 27 » Калита
Калита
11:31

30 листопада - Свято Калити.

Калита

НАША КАЛИТА - ЗОЛОТА!  (Тетяна ОЛІЙНИК)

Ми любимо Сонце як фізичний вияв Божественної Любови. Та чи дякує сучасна людина Світлові за тепло і світло? Зазвичай іноді, зрідка. Цивілізація, а точніше "псевдоцивілізація", призвела до того, що ми відділилися від Неба: воно - само собою, а ми так само. Ми забули духовну потребу наших найдавніших предків пильно вдивлятися у незвідані обшири Високого Неба...

То чи було б сьогодні Сонце таким щедрим, якби наші пращури впродовж тисячоліть не складали йому величних пісень подяки та любови?

Одразу виникає запитання: а чи буде колись Сонце, якщо ми не будемо славити його? Ніхто не відповість, але інтуїція застерігає не порушувати вічного перебігу народних звичаїв. Недаремно батьки й діди наші казали: "Не ми звичай придумали - не нам і порушувати"...

То значна перемога сил Світла в Україні, що, нарешті, люди знову святкують Калиту - прославлення осіннього Сонця. А десятиліття тому ніхто й гадки не мав, що велике свято почне відроджуватися. З пам'яті тих, хто народився в тридцяті роки, зітерся образ духмяного коржа, що висів на день святого Андрія у хаті, прив'язаний до сволока.

А в столиці на той час жили люди, які знали про Калиту більше, ніж у селах. То - етнографи, етнологи... Вони ревно збирали оті призабуті скарби народної пам'яти й про одне з найпоетичніших свят українців. Так, нині про Калиту відомо, що в цей день люди "їдуть" до високого неба на вогняному коні, щоб віддати подяку невтомному нашому світлові. За старим стилем це свято припадає на останній день осени - 13 грудня.

З ним пов'язано ряд втаємничених дій та ритуалів. Літні жінки пам'ятають, як ще дівчатами рано-вранці бігали до криниці, щоб набрати досхідньої води для випікання незвичайного коржа, що уособлює собою красне Сонце. Далі хлюпала творчість: аби Калита вдалася, потрібно було вкласти у неї всю душу. І дівчата старалися, прислухаючись до науки старших жінок, які вберегли знання від предків: корж-калита має бути оздоблений вертутами, сонячними променями, лініями безконечників, що символізують Небесний Рух.

Надзвичайно важливим на святі було й слово. Воно звучало з глибини віків, так, як приказували предки. В ритуалі говорили багато про що. Але, насамперед, спочатку окроплювали Калиті дорогу, примовляючи: "Водице-студенице, окропи Калиті дорогу від печі до порогу, а від порогу до стелі, щоб ми її кусали та були гарні та веселі!"

...Тільки заходило ясне сонечко, як у хаті "сходила" Калита - його рукотворний образ. Тільки почеплять Калиту, так і починають її хвалити усім гуртом: "Оце так Калита! Славна та ясна, на увесь світ прекрасна!" Уславляючої пісні співають дівчата:

"Ой, Калита, Калита,

Із чого ж ти вилита?

- Ой, я з жита сповита,

Ой, я сонцем налита

Для красного цвіту

По білому світу".

Починалася найурочистіша й водночас найвеселіша частина свята - кусання Калити. Господар приносив від печі вогнянії речі - рогача й коцюбу і клав їх навхрест. "Хто першим до Сонця-Калити поїде?" - запитував у присутніх. "Дозвольте мені", - озивався хтось найсміливіший. "Тоді витанцюй собі коня", - казав йому "писар", тримаючи наготові квач і розведену водою сажу. - Хто зачепить ногою коцюбу чи рогача, оступиться в танці - того в сажу вмажу".

Дівчата, сидячи на лаві, перемовляються, а потім починають співати, заохочуючи до танцю:

Ой на горі просо -

Сидить зайчик,

Він ніжками чеберяє.

Якби такі ніжки мала,

То я б ними чеберяла,

Як той зайчик...

Проте не так просто відкусити промінчика Калити - потрібно було відповісти не на одне складне запитання. Отут ми переконуємося, наскільки піднесеним, поетичним, глибокомислячим був наш народ! До наших днів саме зі свята Калити збереглося багато народних загадок, що стосуються розуміння українцями законів Світобудови. Це поетичні загадки про Сонце, Місяць, зорі, дощ, хліб, людські чесноти.

Відомий український етнолог Олександр Фисун багато років поспіль, починаючи з радянських часів (70-і роки), організовує свято Калити, заполучивши з генетичної пам'яти народу нашого глибини його пратисячолітніх космовідань. Серед них є такі, на які одразу не знаходять відповіді й академіки...

Цього року він був бажаним гостем Калитянським - на святі в загальноосвітній школі №273 та у спеціалізованій школі-інтернаті №19 м. Києва.

- Пане Олександре, скажіть, будь-ласка, чи є доречним святкувати Калиту серед дітей молодших класів - за традицією її святкують парубки й дівчата?

- На цю тему є різні міркування. Одні кажуть, що Калита - свято парубків, інші стверджують, що це - свято дівочої долі. Насправді Калита - це свято і хлопців, і дівчат як єдиної родини. Щодо вікових категорій, то маю досвід такого святкування серед дошкільнят. Було те у 1989 році в дитсадку "Джерельце", що неподалік від метро "Арсенальна" в Києві. Я приніс до малих дітей Калиту і побачив, як захоплено й радісно вони, чотири-п'ятилітні діти, ввійшли в атмосферу давнього нашого свята. Я запитував діток про сніг, мороз, сонечко, дощ, тобто вводив їх у стихію космічних сил. На диво, діти інтуїтивно вловлювали, наче пригадували й відчували таємниці цього прадавнього свята. Тому вважаю: чим раніше вводити дитину у потаємини Світобуття, тим поетичніше, образніше сприйматиме вона великий світ у дорослому віці. І на святі Калити дітям вкладається поняття Добра, Любови, Справедливости, Правди. Дітей треба вчити осягати небесні благодаті, жити з ними у злагоді...

- Чим запам'яталось Вам як ведучому і головному персонажеві свята, Калитянському, святкування у спеціалізованій школі-інтернаті №19?

- Майже три класи звели докупи. Коли дійство кусання Калити розгорілося, я бачив, що вчителі, для класів яких не вистачило місця, шкодували, що серед учасників немає їхніх вихованців... Надзвичайно бентежним і урочистим був момент, коли відмінниця класу промовляла молитву до сонця, тримаючи в своїх долонях узорчатий рушник. А потім, тримаючи над головою золотисту диво-Калиту, заносила гарно вбрана її однокласниця. Вона всьому святковому залові вістила тричі: "Сонце заходить, а Калита сходить!" Саме освячення-окроплення Калити живлющою водою, небесною силою в усіх присутніх викликало особливе піднесення й невимовну радість.

- Знаю, що Ви придумали досить багато запитань космологічного змісту, які щедро даруєте тим, хто хоче осмислено святкувати Калиту. А чи будете розширювати коло тих загадок і запитань?

- Думаю, що їх буде з часом і 150, і 200. Для мене то є програмою: розширити космовідання наших прапращурів. Бо там глибляться знання від Почину Світу до дня нинішнього. Йдеться не стільки про філософію, а певною мірою про астрологію, астрономію, про отой зодіакальний цикл, який є проявом головного закону Небесного Руху.

Зрозуміло, що, більшою мірою, ті запитання стосуються людей, достатньо підготовлених, я б сказав, посвячених в езотеричні знання.

Отож - відроджуймося - не перероджуймося!

Тетяна ОЛІЙНИК

Взято з http://nacija.org.ua

Світлина з сайту рідновірської громади "Трійця" http://www.triytsya.kiev.ua

Калита (парубоча посвята). Свято парубочої долі - парубки вибирають пару. В цей день молодих хлопців посвячують у дорослих парубків та приймають до парубочої громади. Молоді парубки стрибають до Калити, прилучаючись до жіночого начала природи. Вечорниці.

Переглядів: 500 | Додав: svitovyd | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього комментариев: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входа

Календар новин
«  Листопад 2008  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Поиск

Друзі сайту

Статистика


Copyright MyCorp © 2019   Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz