Вчення Рідної Віри про Світовида повідав нам великий Волхв Володимир Шаян у своїй праці «Найвища святість». Він також докладно описав слов’янські святині Світовида в Арконі, Ретрі, Штетині, Юмні. А через десять років після його смерті археологи відкрили Святиню Світовида у нас в Україні. Образ Світовида зберегли для нас води річки Збруч, де ще в 1848 році була знайдена його статуя, висічена з вапнякового каменю. Аж через 144 роки після цієї знахідки археологи відкрили те місце, де була святиня Світовида, і звідки християни в XI столітті викинули цю священну статую, втопивши в річці. Мабуть так само, як і за Київським Перуном, бігли люди за Світовидом, і плачучи, благали: «Видибай, Боже!». І Бог Світовид справді видибав, щоб подати нашому народу добрий знак - знак воскресіння Рідної Віри і повернення до Рідних Богів.
       Неподалік від місця знайдення статуї стоїть гора Богит, сама назва якої свідчить про місце святині. В 1984 році тут проводилися археологічні розкопки, які виявили городище на вершині гори, укріплене валами. Дослідники вважають, що святиня почала діяти в скіфо-сколотський час (близько VII ст. до н. е.) і продовжувала існувати ще понад сто років після офіційного прийняття християнства, тобто всього 18 століть. Основна конструкція святилища, вірогідно, була оновлена в ІХ — Х століттях. Віддаленість від центрів поширення християнства і зміцнення укріплень саме в час християнізації, вказує на те, що Святиня Богит була однією з останніх твердинь Рідної Віри в Україні-Русі.
        Територія святилища овальної форми завдовжки 300 і завширшки 100 метрів, поділена на три частини: біля східного входу була передхрамова площа; посередині -требище, оточене валами з прилягаючими до них крупними будівлями. За ним, на самому розі гори, на підвищенні знаходилось капище, обгороджене внутрішнім валом. Всередині капища була розташована вимощена каменем восьмипелюсткова зірка близько 15 метрів діаметром, в центрі якої була квадратна яма, де стояла статуя знайденого в Збручі Світовида. Самі приміщення храму (хороми) могли вміщати близько 500 — 600 вірних, які приходили на Богослужбу. На території святилища знайдено два поховання, що можливо, належали священнослужителям храму, яких за давнім звичаєм ховали біля святині.
        Світовид — всеобіймаючий Бог Всесвіту. Символіка його образу логічна і проста, а водночас і багатозначна. Цілий пантеон Рідної Віри в одній статуї! Три яруси Всесвіту: Нава, Ява і Права — минуле, теперішнє і майбутнє - те саме Дерево Життя. Все це зображено п’ятьма Божественними постатями, які уособлюють світ Прави — Мокоша, Лада, Дажбог і Перун; та світ Нави як коріння Роду — триликий Велес; а також світ Яви позначений чотирма людськими постатями — двома жіночими (під жіночими Богинями) і двома чоловіками (під чоловічими Богами). Статуя також має символічні деталі: ріг (добробут, родючість) в руках у Мокоші, обручка (любов, шлюб) в руці Лади, Сонячний знак на плечі в Дажбога, меч і кінь на подолі у Перуна, дитина поруч однієї з жінок ярусу Яви, що розміщена під Мокошою. Вченим вдалося встановити, що орієнтація статуї Світовида була строга щодо чотирьох сторін світу: обличчя Мокоші повернуте до входу в капище (на північ); Дажбог повернутий на південь, біля нього ж розміщено головний жертовник; Перун — на захід; Лада — на схід. Все це засвідчує універсальність слов’янського Богознавства і культового мистецтва наших Пращурів. Ще одна суттєва деталь, яка чомусь досі залишається маловідомою для наших рідновірів — те, що статуя Збруцького Світовида була пофарбована в червоний колір — символ любові, родючості і краси. Залишки фарби добре збереглися на оригіналі статуї, яка нині зберігається в Краківському Археологічному музеї.
        Статуя Збруцького Світовида — рідкісна знахідка, оскільки подібних статуй майже не знайдено по всій Слов’янщині, хоча описи їх, як бачимо з праць Володимира Шаяна, збереглися до наших днів. У балтійських слов’ян у Волині знайдене дерев’яне зображення у вигляді ручки з чотириликою головою, назване археологами «Маленьким Світовидом». Це атрибут Волхва, який використовувався для благословення людей під час молебнів. Подібні статуї були відомі в балтійських народів, але не збереглися, бо були дерев’яними. Ці прекрасно вирізьблені образи Богів були спалені войовничими хрестоносцями. Символами Світовида, як і Сварога, є рівнобічний хрест, свастя (сварґа), різні чотирипроменеві чи квадратні узори.
        Святість Світовида пов’язана насамперед з ідеєю народження світла, а отже ідеєю народження всього живого на Землі. Недаремно Світовид ототожнювався з Родом, Богом-Отцем, Богом-Творцем. Віра в Рода-Світовида з’явилась у наших Пращурів, вірогідно, в епоху бронзи, коли посилилась роль чоловіка, батька, голови роду. В народі й досі вважають його причиною зародження життя: Род «вдмухує в людину свій дух», «Род, сидячи на воздусі, мече на землю грудки і з них народжуються діти». Рода завжди супроводжують Рожаниці, які дають новонародженому долю. Дослідники XX століття (переважно атеїсти) недооцінювали роль Рода-Світовида, вважаючи його лише «духом-покровителем сім’ї, персонажем нижчої міфології». Таке приниження найвищого слов’янського Бога Всесвіту виправдовувалося стереотипами мислення, посіяними християнською пропагандою. Наш Волхв Володимир Шаян вперше науково і теологічно обґрунтував значення Світовида (Свентовита) у Вірі наших Пращурів і дав нам ключ до розуміння його Божественної сили.
        Найпростіше ж народне пояснення імені Світовида: «світло видіти». Світло понятійно пов’язане із видимістю, баченням, зором (побачити щось можна тільки за наявності світла). Літне свято Світовида припадає на середину червня, коли найбільше проявляється родюча сила землі в рослинах. Воно святкувалося переважно між Русаліями й Купайлом. Зафіксована в етнографічних записах дата — 15 червня. Прихід Світовида на землю супроводжується першими ягодами, плодами, овочами, в чому проявляється його зв’язок з Родом у рослинному світі. Активність літнього Світовида поступово спадає до осіннього рівнодення, коли відбувається прощання зі Світовидом, який на зиму відправляється на відпочинок. Після нього починається найтемніша частина року — Корочун, який пануватиме до Різдва Божича. Взимку пануватиме Велес, а навесні - Ярило. Такі головні покровителі чотирьох пір року. Звичайно, існують ще й інші назви періодів, місяців, свят, пов’язані з багатоіменністю Божествених проявів Природи.
        Тепер розглянемо слов’янські народні звичаї, пов’язані з культом Вида (Світовида), які існували в сербів, хорватів, болгар, поляків, українців та ін.
Увечері напередодні літнього свята збирають цілющі трави, особливо відомі в лікуванні очей: «видова трава», вид, видац, видовача, видовиця, різні види дивовиці, очанку, білозір та ін. На світанку заварюють ці рослини, і вмиваються ними. Далі виходять зустрічай Сонечко, молячись так: «Вид — Видів день! Що очима бачу, те все вмію робити!». Повернувшись додому, починають роботу обов’язково звертаючись до Світовида: «Дивись, Вид, як я працюю!». Обов’язковим обрядом цього свята є ритуальне провітрювання майна, винесення його на сонце (одягу, білизни, килимів, хусток, рушників, усього, що в давнину зберігалось у скрині). При цьому запрошують Вида подивитися на багатство господині. Народ вірить у те, що такий обряд примножить багатство. Такі звичаї досі побутують в українських селах. В ясний червневий день можна побачити, як господині обкладають і обвішують все подвір’я полотном, тканням, рушниками й хустками. Такий звичай є також і добрим гігієнічним засобом проти молі та інших шкідників. Сонечко добре просушить всі речі, сприятиме кращому їх зберіганню. Подекуди в Україні Світовидові запалюють вогнища, як на Купайла. Видовому вогню надається великої магічної сили як очисному, лікувальному, освячуючому.
        В храмах Світовида, вірогідно, і в літній час правились служби, приносились треби. Роду-Світовидові приносять жертву мед, хліб, молоко, як сонячному Богу Всесвіту. Осінньому Світовиду правлять Всенічну з величезним короваєм з нового врожаю, здійснюють обряд вдячності за родючу силу землі, за плоди й овочі, що вона народила завдяки небесному Вогню, посланому Видом (Дивом).
        Як бачимо, Видові свята дожили до наших днів, хоча вже молодші покоління й не пам’ятають, кому присвячений цей день, але роблять так, як робили наші бабусі й прабабуні. Звичайно, християнські проповідники протягом століть всіляко намагалися викорінити прадавнє предківське свято і його розуміння, але це їм не вдалося, тоді вони замінили його днем «святого Вита» — нібито християнського подвижника III ст., який нині вшановується в західних слов’ян. На місцях стародавніх храмів Рода-Світовида, зруйнованих хрестоносцями, вже побудовані церкви й костели «святого Вита». Тож, повертаючись до Рідної Віри Предків, наблизимось до правічного Богорозуміння, очистимось над Видовим багаттям, помолимось Світовидові, як і Предки наші молились.

Творіть Світовидові
Славу велику!
Цей бо очищує
Серце наше.
І ми відрікаємося
Од злого,
А спрямовуємо себе
До доброго.
Бо це є тайна велика:
Яко Сварог є
Перуном і Світовидом,
А ті два перебувають
У Сварозі!
(Велесова Книга)

http://svaroh.al.ru